Дивізія “Галичина”
З початком німецько-радянської війни в 1941р. лідери багатьох українських політичних угрупувань (А.Мельник, П.Скоропадський, А.Лівицький, В.Кубійович та ін.) зверталися до керівництва Німеччини з пропозицією про створення Української Національної Армії, яка б могла пліч о пліч з німецьким Вермахтом боротися проти Радянського Союзу та була признанням Україні на самостійне національне життя. Вище німецьке керівництво, враховуючи особисту позицію рейхсканцлера А.Гітлера, на початку війни не йшло ні на які поступки українській справі. Потреба формування українських військових частин виявилася актуальною тільки на початку 1943р. після великих втрат Вермахта в Північній Африці в грудні 1942р. та поразки під Сталінґрадом в лютому 1943р. Тепер же українська сторона розглядала утворення українського регулярного війська як необхідна умова для створення незалежної України у випадку падіння Німеччини. В березні 1943р. галицький губернатор Вехтер та Український Центральний Комітет (УЦК),очолюваний Кубійовичем, виробили умови формування майбутньої дивізії. Деякі з них вище керівництво Німеччини відкинуло, зокрема замість назви “Українська дивізія” німці погодилися на нейтральну назву “Галичина”. Статус дивізії суттєво відрізнявся від аналогічних німецьких з’єднань, які мали назву “дивізія СС” (SS Division), тут ішлося про “дивізію зброї (військ) СС” (Division der Waffen-SS) тобто як така, що складається з вояків інших національностей і з цього випливало її використання.
28 квітня 1943р. у колишній Палаті намісників у Львові відбулося засідання представників німецької адміністрації та українських об’єднань присвячене проголошенню формування дивізії. Галицький губернатор оголосив, що вояки цієї військової частини будуть боротися проти Радянського Союзу, каральний апарат якого НКВС, за період 1939-1941рр. знищив понад 300т. мешканців цього краю: українців і поляків. З українського боку, тільки бандерівське крило ОУН різко виступило проти творення військової частини під орудою німців, вважаючи єдиноправильним формування повстанських відділів “знизу”.УЦК використало створення дивізії для звільнення з полону українських бійців Червоної Армії. Бажаючих вступити до дивізії виявилося набагато більше від тих, хто підпадав під вимоги до її вояків. Особливо цьому сприяло ототожнення дивізії військ СС “Галичина” з леґіоном УСС. У травні-червні відбулися перші збори новобранців, які перерозподіляли їх по військових таборах для вишколу. Вишкільні табори були в Гайделяґері для піхоти, в Мангаймі – артилеристів, в Гамбурґу - зв’язківців. Вишкіл тривав до початку 1944р. і його закінчило приблизно 12000 добровольців.Незважаючи на попередні домовленості про змішаний командний склад, німці зайняли усі головні командні пости в дивізії: командир – полковник Ф.Фрайтаґ, начальник штабу – Ф.Байєрсдорф. По мірі завершення вишколу, німецьке командування прийняло рішення про залучення окремих з’єднань дивізії до бойових дій в суміжних з Галичиною областях. В лютому-березні 1944р. з’єднання під команою Ф.Байєрсдорфа брало участь в бойових діях проти радянських та польських партизанських загонів на Холмщині.
6 червня 1944р. було відкрито Другий фронт у Франції. Це змусило німців перекинути значну частину військ зі Східного фронту на Захід. В кінці червня галицький регіон став місцем дислокації німецької групи армій “Північна Україна” та радянського 1го Українського фронту, де німці поступалися радянським військам в людських ресурсах та бойовій техніці більш як в два рази. І от сюди вирішено скерувати дивізію “Галичина”. На початку липня вона зайняла бойові позиції в складі XIII армійського корпусу під Бродами. 13 липня радянські війська розпочали масований наступ. В результаті важких боїв, 19 липня весь XIII армійський корпус попадає в оточення. Кільце проходило через населені пункти: Буськ, Ожидів, Олесько, Гута Верхобузька, Майдан, Опаки, Хильчичі, Княже, Красне. В ніч на 21 липня в напрямі Золочева невелика частина дивізійників вирвалася з котла. Основна маса загинула, частина потрапила в полон і деяка частина вояків перейшли в підрозділи УПА. На початку серпня з уцілілих решток дивізії в районі Середнього в Південних Карпатах ВУ почала відновлювати дивізію. В середині жовтня, Президент Словаччини Й. Тісо звернувся до німців за допомогою в придушенні, спровокованого словацькими комуністами та підтримане радянськими партизанами, повстання. Так дивізійники опинилися в Словаччині, де воювали проти радянських та словацьких партизан, підтримуючи словацьку армію.
У вересні 1944р., за умов вкрай важкого становища Німеччини, вище керівництво рейху схилялося до концепції ґенерала А.Власова - впровадження в життя антибільшовицького фронту народів Радянського Союзу та утворення в майбутньому конфедерації народів. Власов намагався підпорядкувати собі український визвольний рух при цьому і дивізію. Проти цієї ідеї виступили майже всі українські організації і на початку 1945р. німці дозволили приступити до створення Української Національної Армії (УНА). Відразу була створена 1А Українська Дивізія(УД), головним кістяком якої стала дивізія “Галичина”. Командувачем УНА було призначено ґенерал-поручика П.Шандрука. В кінці січня головні сили 1ї УД переведено з Словаччини у Словенію. Через небажання вести активні дії проти партизан у німців був намір її розформувати, але в кінці березня дивізію перекидають в Австрію. Потрібно було стримати прорив радянських військ біля Ґраца і тут в першій декаді квітня відбулися запеклі бої. На початку травня на територію Австрії вступили також війська західних союзників. 8 травня Шандрук, інформований про капітуляцію Німеччини, віддав наказ про відступ дивізії на захід. Вагання німецького складу дивізії дало можливість радянським танковим частинам розділити її майже навпіл. Більша частина пішла на Філлях і була інтернована англійськими військами, а друга пробилася на Тамсвеґ до американців. Так завершилася ще одна сторінка визвольних змагань українства по відродженню своєї держави.
А.Боляновський. Дивізія “Галичина”. Історія. М.Слабошпицький, В.Стеценко.Українська Дивізія “Галичина”.
Немає коментарів:
Дописати коментар