Показ дописів із міткою Крим. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Крим. Показати всі дописи

вівторок, 29 квітня 2014 р.

Сидір Білий – козацький флотоводець.



    Ми знаємо командувача Чорноморського флоту, часів утвердження Російської імперії на Чорному морі, Федора Ушакова і зовсім не знаємо про українців, які брали активну участь у боротьбі проти турецького панування на Чорному морі.
    1774 рік. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором між Росією і Туреччиною, Кримське ханство отримує незалежність від турків. 1782р. Росія, придушивши повстання татар проти царського ставленика хана Шагін-Ґерая, окупувала Крим і 1783р. згідно царського маніфесту Кримське ханство приєднується до Російської імперії. Після приєднання Криму розпочалася розбудова російського чорноморського флоту. 1 травня 1783р. з Херсону до Севастопольської бухти кошовий отаман Війська вірних козаків полковник Сидір Білий привів ескадру з 16 новозбудованих кораблів. На той час не було людини, яка б краще отамана знала район плавання. Новозбудовані кораблі склали ескадру великого моря” під командуванням контр-адмірала Марка Войновича. У цій ескадрі  лінійним кораблем Святий Павло” командував Федір Ушаков. Російсько-турецька війна 1787-1791рр. застала російську чорноморську ескадру адмірала Войновича не в кращому стані. Напередодні початку бойових дій вона значно постраждала від шторму, більшість кораблів були виведені з ладу, частина потонула. Боєздатною залишалася Лиманська (Дніпровська) флотилія меньших веслувальних суден, авангардом якої командував той же Сидір Білий. Турецькі адмірали володіли ситуацією на морі, тож основний тягар початку війни на Чорному морі випав на долю Лиманської веслувальної флотилії. 7 червня 1788р. турецький адмірал Гасан-паша привів під Очаків проти Лиманської козачої флотилії 57 бойових кораблів: лінійних, фрегатів і меньших. Сидір Білий вийшов у лиман назустріч противнику і спалахнув бій. Підсумок цієї битви привів у своїй реляції фельдмаршалу Г.Потьомкіну генерал-аншеф О.Суворов: “Ура! Светлейший князь. У нас шебека 18-пуш., корабль – 60-пуш., не палит, окружен. Адмиральский корабль – 70 пуш. cпустил свой флаг. Наши на нем”. В цьому бою турецький флот втратив три лінійні кораблі і відступив. Та 17 червня розгорілася в Дніпровському лимані нова битва між турецьким флотом та Дніпровським веслувальним флотом. Про підсумки цієї перемоги генерал-фельдмаршал князь Г.Потьомкін звітував до столиці: “Флот капітан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 лінійних кораблів спалено та 2 піддалися..., 30 суден розбиті... Між кораблями знищені капітан-пашинський та віце-адміральський, у полон взято людей з 3000, побито не менше... Ця перемога здобута малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами... Цими суднами переважно управляли запорожці...” У цій битві Сидір Білий отримав важке поранення, від якого помер. Похований біля фортеці Кінбурн.  Ці перемоги в районі лиману, дали можливість поправити стан чорноморської ескадри великого моря. У 1790р. командувачем Чорноморської ескадри стає Федір Ушаков. Ушаков, який досконало вивчив тактику бою козацького веслувального флоту проти флоту турецького, зумів успішно перенести козацьку тактику на тактику і дії флоту великого моря”, ставши “новатором у тактиці вітрильного флоту”.
    Ось така правда про роль українців у російському завоюванні Чорного моря, яка і сьогодні росіянами старанно замовчується.


              Скорочено: М.Мамчак. “ Федір Ушаков і Сидір Білий.” Газета Кримська світлиця №43 від 25 жовтня 2013р.

четвер, 13 березня 2014 р.

Крим 1941-1942рр.



ЗО червня 1941 року у Львові відбулися Укра­їнські Національні Збо­ри, які проголосили Акт відновлення Української самостійної держави. Відновлена держава за­явила про військовий союз з Німеччиною, а збройною опорою оголосила наці­ональні військові легіони «Нахтіґаль»та «Роланд».
Уряд (Державне прав­ління) складався з пред­ставників провідних по­літичних сил (ОУН, УНДО, УСПР, ФНЄ). Головою Державного правління став Ярослав Cтецько. Акт відновлення держави проголосили по радіо, а на Замковій Горі було піднято жовто-синій прапор.
Проте Німеччина була проти відновлення неза­лежності України, бо пла­нувала знову розірвати її на шматки - Галичина на правах окремого регіону мала увійти до складу ні­мецької Генеральної гу­бернії разом із Польщею, а на решті території ство­рювався Рейхскомісаріат Україна зі столицею у м. Рівне - окупаційне адмі­ністративне утворення на чолі з іноземним коміса­ром. На землях між Дні­стром та Південним Бугом була   утворена Трансні­стрія зі столицею в Одесі, яку контролювала Руму­нія, до Румунії відійшла і Буковина.
За кілька днів після оголошення Акту віднов­лення держави лідерів ОУН Степана Бандеру, Ярослава Стецька та ще близько 300 їхніх сорат­ників було арештовано та заслано до концтаборів. Українські військові легіо­ни «Нахтіґаль» і «Роланд» розформували, з їхніх во­яків створили допоміжний батальйон шуцманшафт, або «шума», який служив у Білорусі до закінчен­ня контракту з Німеччи­ною. Після того німецьке командування вимагало від українських офіцерів продовжити контракт з Вермахтом, але ті відмо­вилися, за що були зааре­штовані й ув'язнені.
Кримські татари, які також піднялися на бо­ротьбу з комуністичним режимом, не оголошували державності, а тому не ма­ли конфлікту з німцями. У Криму було створено Му­сульманський комітет, а потім Кримськотатарський національний центр  по­літичні організації, які ко­ординували життя крим­ських татар і відстоювали їхні інтереси перед оку­паційною владою. Газета «Азат Кирим» стала голо­вним друкованим органом цих організацій. Кримські татари сформували 8 на­ціональних шуцманшафт батальйонів - «шума», які у складі німецької армії несли допоміжну та охоронну службу в Криму. Натхненником боротьби  за  відновлення державності   кримських татар був письменник Амет Озенбашли, якого свого часу більшовики засуди­ли до страти за участь у кримськотатарському на­ціональному русі, але об­межилися 10-ма роками таборів.
5 жовтня у Києві бу­ло здійснено нову спробу створення національного уряду і засновано Укра­їнську Національну Раду на чолі з Миколою Величковським. До її складу вхо­дили зокрема поет Олег Ольжич та колишній член Центральної Ради Кирилг Осьмак. Рада почала ак­тивно формувати адміні­стративні органи на місцях, але так само, як Держав­не правління, була швид­ко ліквідована німецькою владою.
Одночасно на Волині, на прифронтовій терито­рії, виникла українська повстанська республіка в Олевську (нині Житомир­ська обл.). Тарас Бульба-Боровець, що мав дорученя Уряду УНР у вигнанні, організував там повстан­ську республіку Поліська Січ. За задумом Боровця, вона мала стати зарод­ком майбутньої держави. Він запросив до співпраці колишніх військових ар­мії УНР, зокрема отамана полку Чорних Запорожців Петра Дяченка, однак той не повірив, що із селян можна створити боєздатні частини. Поліська Січ одразу звернулася до німецького командування із заявою про свій нейтралітет до німців при умові, що ті при­пинять масові репресії. За кілька місяців через відмо­ву українців брати участь у розстрілах євреїв, Січ перейшла у підпілля під за­грозою війни з боку німців.
Водночас на інших укра­їнських територіях повсюд­но виникали самостійні військові формування, які ставили собі за мету бо­ротьбу за незалежну Укра­їну - зокрема Українська національна революційна армія (УНРА), Фронт укра­їнської  революції (ФУР),
Буковинська самооборона (БУСА) тощо. Вони вико­ристовували зброю, що її залишили червоноармійці, відступаючи, захищали мирне населення від оку­пантів та мародерів, про­водили ідеологічну роботу.
Ці спалахи державотво­рення на звільнених від ра­дянської колонізації землях вкотре засвідчили волю українців до незалежності.

                                                                             кн. Історія незалежності України
                                                                                   Брати Капранови        


                                                                
book-1582Книга тут, натисни і читай чи закачуй.                           Січинський В. Крим
                   Автор: Січинський В.                   Опубліковано: Нью-Йорк, 1954                   Сторінок: 31 с. Опис: 
Організація Оборони Чотирьох Свобід України