Показ дописів із міткою Віра Олександрівна Матушевська. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Віра Олександрівна Матушевська. Показати всі дописи

четвер, 12 березня 2015 р.

Володимир Самійленко.


     Се просто благотворно – смакувати духовні плоди такого поета – так писав про творчість поета Володимира Самійленка Іван Франко.
     Народився Володимир Самійленко 3 лютого 1864р. в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Родина моєї матері належала до так званих дворових, тому при визволі від кріпацтва 1861р. не одержала земельного наділу… Тож моя мати мусіла йти в найми, - писав В.Самійленко в автобіографії. Дівчина була гарна, ніжна і з бистрим розумом, мала приємний голос і вміла трохи грати на скрипці. Вона була взята до покоїв поміщиці Лисевич. Син поміщиці – Іван Лисевич, багатий землевласник, мав власний оркестр музикантів, сам грав на скрипці, був неодруженим. Побачивши гарну дівчину Олександру, він звернув на неї увагу, та коли треба було женитись, він запропонував замість шлюбу гроші та землю. Олександра, не взявши нічого, відійшла до своїх батьків, де й народила сина Володимира. Охрестили мене в церкві св. Спаса, - пише В.Самійленко, - до метрики записано як незаконного сина крестьянки Александры  Кондратьевны Самойленко””.
     Першою вчителькою грамоти була його мати. Початкову освіту одержав у дяка, потім навчався у Миргодській початковій школі. Мати Самійленка в той час була економкою в домі старого поміщика-ліберала і блискуче освіченого шляхтича Олексія Трохимовського, який взявся дати хлопцеві освіту. (Між іншим, якраз у хаті його батька, Михайла Трохимовського, й народився Микола Гоголь). По смерті Трохимовський залишив у спадок матері Володимира 30 десятин землі, чималу суму грошей та пенсію на виховання сина. Завдяки цьому Володимир вступив до Полтавської гімназії. Там вперше виявилось поетичне обдарування хлопця. Одна-дві спроби в російській мові, якою здійснювалося навчання в гімназії, а тоді рішучий перехід до рідної, української мови. В старших класах, здобувши певні знання з курсу іноземних мов, береться перекладати твори російських письменників та твори античної літератури. Скінчивши гімназію в Полтаві 1884р., я вибрав для університетських студій Київ… Я знав тоді дуже добре, що Київ – то є осередок українського руху, бачив, що ті нечисленні українські книжки, які виходили у світ, друкувалися майже тільки у Києві, чув, що в Києві діють українські гуртки, що там мешкають українські письменники й наші вчені”, - пише В.Самійленко.
     Роки навчання у Київському університеті (1884-1890рр.) Володимир Іванович згодом назве найщасливішими в житті. Перша збірка З поезії В.Самійленка вийшла 1891р. Друга збірка – Україна була видана І.Франком у Львові 1906р. В поезії  В.Самійленко не міг не оминути сатиричного сарказму проти всього деструктивного в українському суспільстві. У вірші Людяність, - поет іронізуючи, подає духовний стан суспільства:
                         Найкращі пориви, гарячі почуття
                         Розсікли ми ножем холодним міркування,
                         І склали ми собі розмірене життя
                         Без глибини думок, без сили поривання.    
Свій душевний гнів до збайдужілого українця вилив Самійленко у поезії з промовистою назвою На печі:
                         Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
                         Але я завжди був патріотом:
                         За Вкраїну свою чи то вдень, чи в ночі,
                         Моє серце сповнялося клопотом.
Не міг Самійленко мовчанкою оминути північного сусіда, з його традиційно-шовіністичною природою панування над іншими народами, що і подав у віршах: “Заклопотаний росіянин”, “Російська серенада”; сатиричній комедії “У Гейхан Боя”. Написав він також драматичні твори: Герострат,  Маруся Чураївна і Драма без горілки. Однак літературна творчість не приносила коштів на прожиття. Доводилось шукати роботу на державній службі. Через те, що Самійленко був людиною непрактичною, як пише Дорошенко увесь вік поет прожив бідаком-невдахою. Часто міняв місце праці: Чернігів, Миргород, Катериноград на Кубані, Київ. 1903р. Самійленко разом з видатними діячами культури бере участь у відкритті пам’ятника І.Котляревському у Полтаві. 1907р. Самійленко складає іспит на нотаріуса і переїжджає на Чернігівщину, де відкриває нотаріальну контору. Нудна бюрократична робота його не цікавила і в 1917р. поет переїздить до Києва і бере активну участь у відновлених українських часописах. Після окупації України більшовиками еміґрує разом з українським урядом в Галичину. Там він працює в Просвіті і продовжує писати та перекладати. У вигнанні Володимир Самійленко животів у злиднях, хронічно хворів, пережив смерть обох доньок. Виснажений фізично і морально, втративши сподівання на національне відродження, 1924р. повернувся до Києва. Батьківщина зустріла поета непривітно, холодно і навіть вороже. Хворий, знесилений Самійленко, який все своє життя і творчість присвятив українському народу, ще більше пригнічений морально та фізично, терпів крайнє зубожіння і злидні. Віра Олександрівна Матушевська, дружина редактора київської “Ради”, Федора Матушевського, яка працювала лікаркою земської лікарні в Боярці, утримувала своїм коштом старого і хворого письменника аж до його смерті і своїм коштом поховала в Боярці, під Києвом, 12 серпня 1925р.
     Не стало поета Володимира Самійленка, але його вогнисте слово, що лунало, як бойові сурми, і закликало до бою – родило творчу думку і будило приспані почування українського духу.


                             Скорочено. А.Чернов. Сатирик від Бога. День, №27-28, 14-15    лютого 2014р.