ЧЕТВЕРТИЙ УНIВЕРСАЛ

                                                      ЧЕТВЕРТИЙ УНIВЕРСАЛ.

  Після ультиматуму Ради Народних Комісарів Центральній Раді, кінець 1917р. позначився успішним наступом більшовиків на Україну: вони захопили Харків, Полтаву, Катеринослав, Чернігів. У самому Києві більшовики готували повстання проти українського уряду. Ця практика відносин з більшовиками переконала Центральну Раду, що про рівноправну федерацію України з Росією (на що були фактично скеровані три попередні універсали) годі думати. Одночасно Центральна Рада почала активніше шукати миру з Центральними державами, тобто Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Ці обставини вимагали проголошення самостійної, суверенної української держави. І от 25 січня (хоч підписано 22 січня) 1918р. Центральна Рада оголосила документ, який став наріжним каменем українського самостійного руху ХХ століття, - четвертий універсал. В ньому проголошується: "...од нині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною вільною суверенною державою українського народу.  З усіма сусідніми державами,як то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та іншими, ми хочемо жити в злагоді та приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української республіки. ... Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться українські Установчі Збори будемо рядити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу селян, робітників і салдатів, та наш виконавчий орган, який од нині матиме назву “Ради Народних Міністрів”. Документ накреслює коло найважливіших практичних завдань, які належить виконати українському урядові. Насамперед Рада Народних Міністрів мала вести переговори з Центральними державами цілком самостійно і довести їх до кінця. Дальше універсал приписував урядові твердо і рішуче вести боротьбу проти “большевиків та інших напасників, що нищать і руйнують наш край”. У земельній справі універсал повідомляв, що спеціальна комісія вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. У справах фінансових документ зобов’язував установити державно-народний контроль над усіма банками, які досі “допомагали визискувати кляси трудові. Однині позикова поміч банків має даватися головним чином на піддержку трудового населення...”

  Четвертий універсал був поворотним пунктом в українській революції. Нарешті українці рішучим чином заявили, що метою їхньої боротьби є суверенна держава, яка турбується інтересами українського народу.

                       Т.ГУНЧАК. УКРАЇНА. ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТОЛIТТЯ.          

ЦЕHТРАЛЬHА РАДА.

ЦЕHТРАЛЬHА  РАДА.

    12   березня    (27   лютого   за старим стилем)  1917р.,  після кількаденних політичних демонстрацій робітників  Петрограду, було повалено самодержавство в Росії. 13 березня в Україну прийшла телеграма члена Державної   Думи  Бублікова,  який повідомляв населення  Росії,  що царська влада в Росії впала, а революцію очолив комітет  Державної  Думи.    Спочатку громадсько-політичні діячі України, переживши лихоліття царських переслідувань підчас війни, ставились дуже обережно до всяких новин. Тим часом революція поширювалася на всі верстви населення і втримати рамки старого суспільства було неможливо. Використовуючи ці настрої,   Товариство   Українських Поступовців (ТУП) 17 березня вирішило створити об'єднавчий центр, який переріс в Українську Центральну Раду. До складу Центральної Ради крім ТУП (Є.Чикаленко, С. Єфремов,  Д. Дорошенко) ввійшли соціал-демократи на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою та Українська партія  соціалістів-революціонерів, яку репрезентували М.Ковалевський,    П.Христюк   та  М.Шаповал.   Головою   Ц.Ради обрали, заочно,  професора  Михайла Грушевського, який ще не повернувся з заслання. Так українці всіх ідейних переконань згуртувалися в єдиний представницький орган, який в першій половині 1917р. одержував дедалі зростаючу підтримку. Hайпалкійшими прихильниками  Центральної  Ради  були сільські вчителі, нижче духовенство, дрібне чиновництво, земські урядники, молоді офіцери та заможне селянство.  Проте в Україні були також суспільні та етнічні групи, які не підтримували Центральну Раду.   Російські консерватори побоювалися, що зростання політичної активності українців призведе до розвалу  “єдиної і неподільної  Росії”.   З  другої сторони російські радикали підозрювали, що український національний рух порушить “єдність робітничого класу”.  Скоса позирала на   Ц.Раду і значна частина євреїв,  багато з яких ототожнювали себе з російською культурою і активно діяли в російських соціалістичних партіях. В цих умовах, щоб завоювати собі визнання найвищої політичної сили в Україні, 23 червня 1917р.   Центральна Рада   видала перший універсал, в якому проголошувалося:  “"Хай   Україна   буде вільною.   Hе відокремлюючись остаточно від Росії й не розриваючи зв’язків з російською державою,  хай український народ отримає право самому розпоряджатися своїм життям у своєму краї”. Проте дуже скоро виявилося, що  Ц.Раді  бракує розуміння державотворення. Більшість політиків  Ц.Ради, вік яких коливався в межах 20-30 років,   згаяли час у безкінечних суперечках,  відстоюючи вузькі партійні та класові інтереси.   Центральна   Рада відмовилася від своєї підтримки церквою. В неї було неґативне ставлення до чиновництва, яке вважалося як уособлення старої гнобительської буржуазної держави. Дуже великою помилкою було нерозуміння необхідності мати армію.   Ц.Рада була переконана, що  “Україна   утримає   свою самостійність без армії,   тільки сильною вірою в соціалістичне братерство...”.  Зукраїнізовані військові корпуси ґенерала  П.Скоропадського були розпущені.   Дуже скоро виявилася недолугість цих міркувань:   підчас більшовицького походу Муравйова на Київ --  нікому було боронити столицю. Це був початок кінця Центральної   Ради.   Потім був  Гетьманат...

                   Т.ГУHЧАК.      УКРАЇHА. ПЕРША ПОЛОВИHА XX ст.

                   О.СУБТЕЛЬHИЙ.  УКРАЇHА. ІСТОРІЯ.

  І.HАГАЄВСЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇHСЬКОЇ ДЕРЖАВИ     ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ.