Показ дописів із міткою Іван Франко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Іван Франко. Показати всі дописи

четвер, 16 серпня 2012 р.

Літературна спадщина Івана Франка

       
                                              

                                          В його характері і нетрадиційній, майже не українській
                                       волі саме сконцентрована його велич і тієї величі  таємниця”.
                                                                                                       Є. Маланюк.

    Всебічно обдарований, енциклопедично освідчений і надзвичайно працьовитий, Іван Франко виявив себе в багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів черпав з життя і боротьби рідного народу, а також з першоджерел людської культури – зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був “золотим мостом” між українською та світовими культурами. 
    Стильово Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він найвизначнійший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже друга його збірка “З вершин і низин”(1887), яка охоплювала головні твори його суспільної лірики (“Товаришам з тюрми”,  “Вічний революціонер”, “Каменярі”, “Земля моя”, “Тюремні сонети” та ін.). Вона революціонізувала молоде покоління, через що була заборонена в Росії. Вершиною інтимної лірики Франка є його “Зів’яле листя”(1896). У збірці  “Мій ізмарагд”(1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро і зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя.  Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій увіковічнено страждання рідного народу (“По селах”,  “До Бразілії” та ін.). Драму власного життя Франко  відобразив у збірці “Із днів журби”(1900). Програмова збірка  Semper tiro”(1906) є мистецьким кредом поета-борця. Велику майстерність виявив І.Франко і в ширших епічних поемах “Панські жарти”, “Сурка”, “Смерть Каїна”, “Іван Вишенський”. В найвизначнішій поемі  “Мойсей” Франко відобразив конфлікт вождя з народом, засуджує зраду національних інтересів та проголошує ідею служіння рідному народові.
    Проза І.Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів, які відзначаються жанровим багатством  і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.  Початок становить т.зв.  “бориславський цикл”, де подано жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірок “В поті чола”(1890) і “Галицькі образки”(1897). Вершиною прози є повість “Boa constrictor” і соціальний роман  “Борислав сміється”. На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість “Захар Беркут”(1882) про героїчну боротьбу верховинців проти монголів. До історичних творів ще належить “Герой поневолі”(1904) про революцію 1848р. у Львові та  “Великий шум”(1907) про скасування панщини. Моральному розкладові “верхів” тогочасного суспільства в Галичині він присв’ятив романи “Для домашнього вогнища”(1892), “Основи суспільності”(1895) і “Перехресні стежки”(1899-1900).
    У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Визначніші з них “Украдене щастя”(1893) та “Сон князя Святослава”(1895). Він збагатив українську дитячу літературу – “Коли ще звірі говорили”(1899), “Лис Микита”(1890), “Пригоди Дон-Кіхота”(1891), “Коваль Бассім”, “Абу-Касимові капці”(1895). Особливо треба відзначити його перекладницьку діяльність. Він перекладав з ориґіналів Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б’єрнсона, Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Міцкевича, Асника, Гавлічка-Боровського, Халупку та інших.
    Праці Франка з теорії та історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації “Варлаам і Йоасаф…”(1895) та габілітаційної - “Розбір “Наймички” Шевченка”(1895) є цінним вкладом в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання “Апокрифів і леґенд з українських рукописів”(1896-1910) – монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з науковим аналізом. До студій з старої та середньо доби належать “Св.Климент у Корсуні”(1902-1904), “Карпато-руське письменство ХVII-XVIII ст.”(1900), “До історії українського вертепа XVIIIв.”(1906). З нової літератури він присв’ятив увагу творчості І.Котляревського, М.Шашкевича, Т.Шевченка, С. Самійленка, В.Винниченка та ін. Низку розвідок присв’ятив російській, польській, а також західноєвропейській літературам. Підсумком літературознавчих студій та монографій була стаття “Южнорусская литература”(1904) у словнику Брокгауза і Ефрона та загальний курс “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890р.”(1910). Теоретичні погляди про завдання літератури Франко сформулював у “З секретів поетичної творчості”(1898) та “Теорія і розвій історії літератури”(1899).
    Велику увагу Іван Франко присвятив питанням літературної мови: “Етимологія і фонетика в южноруській літературі”, “Літературна мова і діалекти”(1907), “Причинки до української ономастики”(1906), де відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпряських діалектах та збагачену західноукраїнськими говірками. За праці з царини філології Харківський університет в 1906р. нагородив Франка почесним докторатом, крім того, він був членом багатьох словянських наукових товариств. Пропозиція О.Шахматова і Ф.Корша про обрання І.Франка членом Російської АН, не була здійснена через заборону царського уряду.
                                                           

  Енциклопедія українознавства. 

Автор: Іван ФранкоОпубліковано: Нью-Йорк, 1968Сторінок: 158 с.Опис:Українська Вільна Академія Наук Статті Юрія Шевельова


Автор: Лука ЛуцівОпубліковано: Джерзі Ситі-Нью-Йорк, 19Сторінок: 654 с.Опис:Видавництво “Свобода” 


Тут книга (djvu) "Франко І. Чотири казки"
Тут книга (pdf)
Автор: Франко І.Опубліковано: Нью-Йорк, 1918Сторінок: 32 с.Опис:Наклад Мирослава Січинського 


Автор: Ірена Книш
Опубліковано: Вінніпег, 1956Сторінок: 154 с.Опис: 
Накладом авторки


Тут книга (pdf)
Автор: Упоряд. Богдан КравцівОпубліковано: Нью-Йорк, 1966Сторінок: 260 с.Опис: Видавництво “Пролог” Суспільно-політична бібліотека ч. 17
Автор: Володимир ЛевинськийОпубліковано: Скрентон, 1957Сторінок: 116 с.Опис: Український робітничий Союз Національно-освітня бібліотека

Автор: Леонід РудницькийОпубліковано: Мюнхен, 1974Сторінок: 226 с.Опис:Український Технічно-Господарський Інститут