Показ дописів із міткою УВО. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою УВО. Показати всі дописи

вівторок, 15 січня 2013 р.

Степан Бандера - борець за волю України

                                              Степан  Бандера - борець за волю України.

                                                            Кожний думай, що на Тобі міліонів стан стоїть,
                                                                           Що за долю міліонів мусиш дати Ти одвіт.
                                                                                                                             І. Франко.

    Народився Степан Бандера 1січня 1909р. в селі Угринові Старому Калуського
повіту на Франківщині, в багатодітній сім'ї грекокатолицького священника. Дитинство припало на надзвичайно важкі роки: Перша світова та Польсько-українська війни. З 1919р.  по  1927р. навчався в українській класичній  гімназії в Стрию. Тутвін ознайомився з різними філософськими течіями. З 1922р. член Пласту. Гімназія і Пласт відіграли важливу роль в процесі політичного росту С. Бандери. З 1928р. по 1933р. він навчається на агрономічному факультеті Вищої Політехнічної школи. Дипломного іспиту скласти він не встиг через ув'язнення за політичну діяль-ність. З 1928р. Бандера стає членом Української Військової Організації (УВО). В 1929р. виникає ОУН і УВО стала її складовою. Спочатку Бандера працював по лінії пропаганди (Крайова референтура пропаганди ОУН). Йому було доручено переправу підпільних видань з-за кордону і розповсюдження їх на теренах Галичини. Після страти В. Біласа і Д. Данилишина, в 1933р. С. Бандера призначається на найвищий пост у Крайовій Екзекутиві ОУН Західноукраїнських земель. За час його керівництва в КЕ ОУН було вчинено два політичних замахи. Протестним актом, за вчинення більшовиками голодомору в Україні, був замах на радянського консула у Львові 21. 10.1933р. Другим актом протесту проти польської шовіністично-екстремістської політики, проти винищування українців, насильницької асиміляції та пацифікацій було вбивство польського міністра внутрішних справ Б. Пєрацького 15. 06. 1934р. Суд засудив С. Бандеру та ще декількох чоловік до страти, яку пізніше було замінено довічним ув'язненням. Він перебував у суворій ізоляції у в'язницях "Свєнти Кшиж" коло Кельц  і "Береза Картуська" біля Бресту до середини вересня 1939р., коли розпочалася Друга світова війна.
     Після вбивства в Роттердамі, П. Судоплатовим провідника ОУН Є.Коновальця, головою ОУН в серпні 1938р. було обрано полковника Андрія Мельника. А.Мельник - чесна людина, особистість військового гарту, з глибоким почуттям дисципліни і порядку був слабким політиком. Його нездатність орієнтуватися в складних умовах грозових 1939-1941 років, а також вождизм в керуванні, привели до розламу в ОУН. Між прихильниками А.Мельника та С.Бандери витворилися два протилежні погляди щодо низки найголовнійших питань: відношення до німців, справа О.Сеника та Я.Барановського, участі ОУН в радянсько-фінській війні, прийнятті  рішень в проводі ОУН. 10 лютого 1940р. створилося революційне крило ОУН під  головуванням Бандери. Проголошення "Акту відновлення Української держави" 30 червня 1941р. у Львові ОУН(р), підтвердило марність сподівань мельниківсь-кого проводу на лояльність німців до України. Реакція Берліну була майже блискавичною: 5 липня  всіх чільних діячів ОУН(р) арештовано. Після невдалих умовлянь відкликати "Акт…" їх депортовано в Берлін. 14 серпня Бандера передав меморандум ОУН, в якому ствердив, що "співпраця з Німеччиною можлива лише тоді, коли вона визнає Українську державу та її уряд". Це послужило запроторенням його в концтабір Заксенгауз. Восени 1944р. гітлерівці випускають Бандеру з концтабору, але він знову відмовляється співпрацювати з ними. Він почав зорганізовувати закордонні частини ОУН. З 1954р. замешкує в Мюнхені. Веде активне політичне життя, відстоюючи ідею незалежності України. 15 жовтня 1959р. Степана Бандеру вбито. Довший час німецька поліція і прокуратура губилися в здогадках про виконавців злочину. Більшовики поширювали найрізноманітніші версії, щоб відсунути від себе підозру про замах і перекинути звинувачення на інших. Через два роки, рятуючи своє життя, вбивцяагент КДБ Б.Сташинський втікає в ФРН, де у всьому зізнається. Судовий процес в Карлсрує показав справжнє обличчя СРСР, розвінчуючи заяву М. Хрущова, що Москва відреклася від сталінських методів політичного насилля.


                                                     П.Дужий.  С. Бандера - символ нації.

середа, 8 серпня 2012 р.

Тарас Чупринка (Р.Шухевич) – головний командир УПА.

               
                Тарас Чупринка (Р.Шухевич) – головний командир УПА.

    Роман Шухевич народився 30 червня 1907р. у Львові в будинку, що на вулиці Довбуша,2. Дід його, Володимир Шухевич був етнографом, автором знаменитої пятитомної розвідки про побут гуцулів “Гуцульщина”. Середню освіту Роман здобув у філії української академічної гімназії у Львові. Студіював на львівській політехніці.              
   В 1923р., маючи заледве шістнадцять років, вступає в ряди української військової організації (УВО), а з 1929р. – один з перших членів ОУН і займає довгий час пост бойового референта в Крайовій Екзекутиві ОУН. Бере живу участь у пластовому житті. Покликаний до служби в польському війську наполегливо студіює в старшинській школі, однак його, як політично підозрілого, усувають зі школи і посилають дослужувати звичайним гарматчиком в одному з ґарнізонів на Волині. В 1934р., у звязку з вбивством польського міністра внутрішніх справ Пєрацького, його арештують і засилають до концтабору в Березу Картуську. В 1938р. звільнений завдяки амністії з вязниці, він переходить в Карпатську Україну, де бере участь у визвольних змаганнях проти угорської окупації Закарпаття. В 1939-1941рр. працює в проводі ОУН як референт звязку з українськими землями в СРСР. 
    30 червня 1941р. майор Тур-Шухевич у складі українського леґіону входить до Львова. Після проголошення 30 червня 1941р. Акта відновлення Української держави весь Провід ОУН німецька влада заарештувала. Романові Шухевичу вдалося уникнути ув’язнення, однак згодом він залишає службу і переходить у підпілля. Пізніше він, як комендант допоміжної поліційної частини, організовує перехід відділів української поліції на Волині та Поліссі до УПА. За цю акцію його схопило ґестапо і вдруге засуджує до страти, але йому вдається втекти з в’язниці. В серпні 1943р. ІІІ Надзвичайний Збір обирає Шухевича-Тура (псевдонім Тарас Чупринка) головою проводу ОУН. Постановою УГВР з 9 лютого 1946р. підполковник Т. Чупринка був підвищений до ступеня ґенерала. На протязі 1943-1950рр. Р. Шухевич керує визвольною боротьбою багатотисячної УПА проти гітлерівських та більшовицьких військ.
    Ранком 5 березня 1950р. Р. Шухевич загинув геройською смертю в бою з спецвідділами МВД-МҐБ в селі Білогорща, біля Львова. Про місце поховання його до сьогодні не відомо.
    Вічна слава героям!


    П.Мірчук. Українська повстанська армія 1942-52роки.
   Д.Свідник. Загибель ґенерала Чупринки. Газета Поступ 7.03. 05р.

четвер, 26 липня 2012 р.

Ольга Басараб.

                                              Ольга   Басараб.

                                           Хто не знає свого минулого,
                                           Той не вартий свого майбутнього.
                                           Хто не шанує видатних  людей свого народу
                                           Той сам не гідний пошани.

    1 вересня 1889р. в селі Підгороддя, біля Рогатина, в родині священника Михайла Левицького народилася донька Ольга. Отець Михайло був людиною суворої вдачі, жив майже аскетичним життям і дітей своїх привчив до чесної праці. Навчання своє Ольга розпочала в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері на Шлеську в монахинь. Після чотирирічного початкового навчання, батько віддає її до ліцею в Перемишлі, який називався Інститутом для українських дівчат. Звідси виходили справжні патріотки і свідомі громадяни свого народу. Після закінчення ліцею продовжує навчання у Відні в торгівельній академії. У Відні в той час було багато різних українських організацій і товариств. Ольга з головою поринає у суспільно-політичну діяльність. Вступає в “Союз українок”, Червоний Хрест, студентське товариство Січ. До цих організацій належав також Дмитро Донцов та інші, в майбутньому славні діячі, які шукали шлях боротьби за незалежну Україну. Після завершень студій повертається до Львова і влаштовується бухгалтером у Земельному банку. В позаробочий час відвідує сходини студентів, створені Просвітою” курси неписьменних та порядкує бібліотеку Жіночої громади. Разом з Оленою Степанів є членами “Пласту”.
    З вибухом першої світової війни, Ольга і Олена Степанів організовують першу жіночу стрілецьку чоту з жінок і дівчат. Сюди ввійшли всі члени товариства Січ: О.Левицька, Г.Дмитерко, К.Пацулівна, П.Михайлишин, М.Петруняк та інші. Командиром чоти призначили Олену Степанів. В 1914р. Ольга виходить заміж за випускника львівської політехніки, голову студентського товариства “Основа” – Дмитра Басараба. Його як офіцера-резервіста забирають до австрійського війська і посилають на італійський фронт, де він невдовзі гине. Ольга тяжко переносить втрату чоловіка.
    З виникненням УНР у 1918р., працює недовго в посольстві у Хельсінкі, а  в листопаді цього ж року повертається до Відня. У Відні бере активну участь в Українському жіночому Союзі, організовує школу для українських дітей, опікується інвалідами. З 1919р. працює в українському посольстві у Відні, як радник посольства. В 1920р. полковник Є.Коновалець створив УВО і Ольга, як член колишньої чоти Українських Січових Стрільців, вступає до неї і працює зв’язковою. Це був час великого протистояння українських організацій та новоповсталої польської держави на Галичині. 9лютого 1924р. Ольгу разом з товаришкою С.Савицькою арештовують і поміщають у вязницю по вул. Яховича (сьогодні Кучера). Допитував Ольгу один з найжорстокіших комісарів – Міхал Кайдан. Щоб вирвати від неї таємниці УВО, їй ламали пальці, викручували кінцівки, лили воду в легені, пускали електричний струм через вуха. Незважаючи на знущання, Ольга не зломилася. Зранку 13 лютого 1924р.,  Ольгу знайдено було повішеною в тюремній камері. Поліція продовжувала приймати передачі, боячися небажаного розголосу, але не давала дозволу на побачення. Згодом її таємно влада поховала.Пізніше, під тиском громадскості, поліція повідомляє, що причиною смерті стало самогубство-повішання.  На домагання брата Северина створено комісію і в присутності лікарів: Панчишина  і Дмитрука та адвокатів: Бачинського і Шухевича, відкрито домовину. Було констатовано: що так катована людина не в стані повіситися. Буквально зразу після смерті, у в'язничній келії, де вона перебувала, був знайдений, вишкрябаний нігтями, напис на стіні:За кров, за сльози, за руїну, верни нам Боже Україну, а нижче “Вмираю замучена - помстіться”.
    Пам'ять про Ольгу Басараб ніколи не згасне в нашому народі і не згасне вогник свічки на її могилі на Янівському цвинтарі.