Леся Українка
Леся Українка народилася 25 лютого 1871р. в м. Новоград-Волинському (Зв’ягелі). Батько – Петро Косач, дворянин голова з’їзду мирових посередників й урядник для особливих доручень при генерал-губернаторі по селянських справах. Мати відома письменниця Олена Пчілка (Ольга Косач), сестра професора-історика, письменника та громадського діяча, Михайла Драгоманова. Вона була однією з тих, що їздили в Петербург до тодішнього Міністра освіти Російської імперії з просьбою скасування заборон вживання української мови.
Коли Леся підростає до гімназійного віку, мама бере добрих учителів до дому і Леся разом з старшим братом Михайлом проходить курс по програмі хлоп’ячої гімназії. В той час як її шкільні товариші і товаришки не чують про Україну і слова, як школа калічить їм рідну мову, коли вони її знали, а інших учить гордувати нею як мужицькою, Леся вже знає ціну української слова, бо навчання проходило за українськими підручниками, більшість яких мати отримувала з Галичини. Леся вчиться теж латинської та грецької мови і знає останню на стільки, що може читати й перекладати Гомера. Сама мати вчить дітей російської, німецької та французької мов. Вже з 16 років Леся починає переклади з французької, німецької, польської. Особливо їй подобається Гейне.
Великий вплив на Лесю справляли поїздки батьків до Києва. Тут вона знайомиться з шевченківськими вечорами, українською трупою Ашкаренка, де грають талановиті артисти М.Кропивницький і М. Садовський, зачаровується музикою М. Лисенка. Також знайомиться з гуртками культурників, які мають на меті працювати для рідної культури, виключаючи всяку політику. Вони звертають свої погляди на Галичину, де українське слово звучить вільно, але рівень його низький. Леся береться за допомогу дитячому журналові “Дзвіночок”: пише вірші, укладає влучні віршовані поради для дітей. Тут, у Києві, вона знайомиться і стає членом таємного гуртка драгоманівців. Драгоманов закликав українську інтелігенцію ставати в ряди соціалістів. Знаючи добре англійську, французьку і німецьку мови, для неї не становило труднощів ознайомитися з деякими соціалістичними творами. Влітку 1907р. вона одружується з музичним етнографом Климентом Квіткою.
Ще ранньому віці Леся захворіла на туберкульоз. Хвороба наклала на її життя і діяльність вагомий відбиток. Маленькою мусить лежати, в той час як довкола буяє природа, дорослою дівчиною розпрощатися з піаніном і ставати перелітним птахом на великий період життя. На 19 році життя піддається важкій операції і від того часу часто виїжджає на зиму в Одесу, Ялту, Дагестан, Єгипет, Італію. Незважаючи на важку, невиліковну хворобу, вона натхненно творить. Тематично багату її лірику, трохи умовно, можна розділити на особисту, пейзажну й громадську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета і роль поетичного слова. Один з перших віршів присвячує матері:
У маленькій хатинці, у тихім куточку,
Мати спить і дитина маленька,
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка.
Мати спить, над колискою сина схилившись,
Певне, пісню малому співала,
А тепер, як приспала його, - утомившись,
Край його і сама задрімала.
“Місячна легенда”.
Після перебування в Софії з дядьком М, Драгомановим її громадсько- політична лірика досягає надзвичайної сили й мужності, революційного протесту проти Росії – тюрми народів, палкої ненависті до самодержавного гнобительського ладу, картання слабодухої інтелігенції, звеличення сміливих борців – “нащадків Прометея”. Елемент епосу властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов повне втілення в баладах, поемах, перекладах не на українські сюжети, але проектованих на актуальні проблеми національного визволення українського народу (“Самсон”, “Роберт Брюс, король шотландський”, “Одно слово” та інші). Але найбільш повно як художник, мислитель і новатор Л.Українка виявила себе в драматургії. Вона розвинула новий жанр – драматичну поему (“Одержима”, “Вавілонський полон”, “Касандра”, “На руїнах”, “Руфін і Прісцілла”, “Бояриня”, “Камінний господар” та інші).
Л. Українка стала в аванґарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Померла вона на Кавказі в м. Сурамі 1 серпня 1913р. Поховали Лесю Українку 8 серпня на Байковому цвинтарі. Віддати їй шану прийшла велика сила народу: родичі, товариші, знайомі, громадські діячі, літератори, художники, артисти й усі, що цінили її талант. Похорон перетворився в політичну акцію і поліція докладала всі сил, щоб не допустити маніфестації. Заборонено було всякі промови над могилою.
А.Музичка. Леся Українка. Її життя, громадська діяльність і поетична творчість. 1925р.
