Показ дописів із міткою генерал Григоренко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою генерал Григоренко. Показати всі дописи

вівторок, 23 червня 2015 р.

Подвиг генерала Григоренка. (культ особи)


    7 вересня 1961р. один із найвизначніших українців ХХ ст. генерал Петро Григорович Григоренко здійснив вчинок, який враз раптово поламав усе його життя, його рідних і близьких,коли треба було повстати за Правду, пробитися до неї – чого б це не коштувало. Трапилось це, коли генерал Григоренко попросив слова на партконференції Ленінського району Москви (наближався ХХІІ з’їзд КПРС і треба булоодноголосно підтримати нову Програму партії  і особисто товариша М.С.Хрущова). Що саме і чому відбулося, як цей день назавжди розділив життя Григоренка на “до” і “після”, - про це найкраще розповів сам Петро Григорович у вражаючій книжці-сповіді про свій шлях: “У підпіллі можна зустріти тільки щурів” (видана 1980р. в Парижі та Нью-Йорку, вже після позбавлення генерала радянського громадянства та його висилки з СРСР).
     Народився Петро Григорович 16 жовтня 1907р. в селі Борисівка Приморського району Запорізької області. Втратив матір у 4-річному віці. Один з перших комсомольців у рідному селі (1922р.). Член партії з 1927р. Член ЦК комсомолу України (1929-1931рр.). В юності працював слюсарем, зчіплювачем вагонів, кочегаром, машиністом паротяга. Учасник Другої світової війни, двічі поранений. Закінчив війну у званні полковника на посту начальника штабу дивізії. Пізніше присвоєно звання генерал-майора. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного прапора, орденом Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни і шістьма медалями. Кандидат військових наук (1948р.), багаторічний керівник Науково-дослідного відділу Військової академії імені Фрунзе у Москві, один з фундаторів військової кібернетики в СРСР. Улітку 1961р. подав до захисту дисертацію на здобуття ступеня доктора військових наук. І ось ця “успішна людина” в 54роки збунтувалася. Навіщо бунтувати, звідки взагалі цей бунт, чи не є він божевільним? Слово Петру Григоровичу Григоренку ( У підпіллі можна зустріти тільки щурів).
     “Останні роки (1958-1961рр.) були в мене незвичайно напружені й у службовому, й громадському сенсі. Я дедалі більше пізнавав життя, все критичніше ставився до діяльності влади. Щораз важче мені ставало не реагувати на беззаконня і дурисвітство владоможців. Відбувалася хрущовська девальвація. Хрущов заявив, що внаслідок заміни грошей ніхто нічого не виграв і не програв. Мовилося, що справа лише в тому, щоб зменшити грошову масу і не змінити купівельної спроможності (наводився зовнішньо переконливий приклад: коробка сірників коштувала 10 коп., а тепер 1 коп.). Григоренко звернув увагу на інше: забезпечення нових грошей золотом зменшилося вдвічі. Це його і обурило. Слово Григоренку. Пишу в журнал Комуніст, прошу пояснити. У відповідь щось заплутане і з головним мотивом: У соціалістичному суспільстві золоте забезпечення не має значення. Гроші забезпечуються всією власністю Радянського Союзу. Пишу у відповідь на те: Якщо золоте забезпечення не має значення, то навіщо його зменшувати. Лишили б попереднє або навпаки – збільшили б. На це не відповідають. Нагадую кілька разів - мовчать.  Петра Григоровича дуже засмучувало, а пізніше обурювало, що після ХХ зїзду партії, після всіх лицемірних розмов про культ Сталіна творився новий культ Хрущова. Його починає переслідувати думка: годі мовчати – треба виступати! А пізніше й інша думка: не минеться йому після такого виступу, не подарують. Себе занапастить і родину також. І так з ним було: від однієї крайності (виступити) до другої (змовчати, що генеральські погони набридли?). Наближалася партконференція. Знову слово Петру Григоровичу. Конференція відкрилась о 10 год. ранку. Перша доповідь – Про програму партії.  Щойно оголосили порядок денний конференції, я подав записку з проханням надати мені слово після першої доповіді… Списки тих, хто виступає, складають заздалегідь, а такі, як моє “дикі” прізвища, нотують після списків. Виступати дають можливість тільки тим, хто є в списку. Щоб надали слово дикунові, за це ще треба поборотися… Думаю про дружину і сина Андрія. За цими думками я й не помітив, як закінчилася доповідь, хоч разом з усіма поплескав доповідачеві за те що закінчив… Почалися дебати. І чим далі вони посувалися, тим тривожніше стукало моє серце. Треба було вирішувати… Голова президії оголосив черговий виступ, не згадуючи, кому слід підготуватися. Мені ясно: після цього виступу президія запропонує припинити дебати. Величезний зал, по береги виповнений безликою й ворожою масою, сковує мою волю. У голову лізе найпростіший висновок: мовчати.
     Підвівся голова: Товариші! Є пропозиція – дебати припинити. І в цю мить мене хтось підхопив і поставив на ноги. Хоч і не маючи ніякого рішення, я голосно і чітко вимовив: Прошу слова з цього приводу!Так, говоріть, товаришу Григоренко – тицьнув олівцем у мою сторону голова. Вам надається слово. 10 хвилин.
     Я встав і пішов. Що діялось зі мною в той час, я ніколи розповісти не зможу. Таке, мабуть, діється з тими, що йдуть на страту. То був найжахливіший момент мого життя. Але це була і моя зореносна година…  
     Уривки з виступу П. Григоренка на партконференції.
Товариші! Я довго думав, чи говорити, чи не говорити і не порушувати спокійного перебігу конференції, а потім подумав, як Ленін, якби він побажав що-небудь сказати – він би підвівся.
Я особисто вважаю, що в проекті програми не цілком повно опрацьоване питання про шляхи відмирання держави, питання про можливості появи нового культу особи. Сталін став над партією: це ЦК довів. Постає питання: значить, є якісь негаразди в самій організації стану всього діла партії, які уможливлюють це. Що сталося в нашій партії? Уявіть собі, що змогли б Хрущова знищити, як багатьох інших. Адже то чиста випадковість, що в ЦК до моменту смерті Сталіна знайшлися сильні люди, здатні піднести партію з ленінською силою. Чиста випадковість, що Сталін помер, він міг жити й до дев’яноста літ. (Великий шум в залі)…
Ми схвалюємо проект програми, в якому засуджується культ особи, але постає питання: чи все робиться, щоб культ особи не повторився. А особа може статися, з’явитися. (Шум в залі)…”
     Потім було: за свої переконання Григоренко відбуде шість років у радянських спецпсихлікарнях, витримає багаторічне цькування і переслідування гебістів (спочатку робилися десятки разів пропозиції “покаятися – а то вам же гірше буде”), стане національним героєм кримськотатарського народу, зрештою, стане одним з відомих у цілому світі лідерів дисидентського і правозахисного руху в СРСР. І завжди памятатиме про своє українське коріння. Ось рядки з його статті Дорога у Всесвіт (1982р.): Прагнення до державності протягом віків оволодівало українським народом. Полумя боротьби за вільну, самостійну, соборну Українську державу то яскраво палахкотіло в усій Україні, то згасало під жорстокою стопою і лише жевріло в глибинах народних. Але ніколи не було того, щоб воно згасло зовсім. Із якою силою не придушувалося те стремління, як би не топтали іскорки згаслого вогнища, воно знов і знов розгоралось і набувало нової сили.
     Воістину так! І 7 вересня 1961р. Генерал зробив перший (тільки перший, але вирішальний) крок на шлях до Правди, до захисту національних інтересів й права на свободу як українського,так і всіх інших народів колишнього СРСР.

           Скорочено. І.Сюндюков. Порив до правди. Генерал Петро Григоренко: вагомість морального вибору. День, №164-165, 5-6 вересня 2014р.