Показ дописів із міткою Проосвітяни. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Проосвітяни. Показати всі дописи

вівторок, 11 грудня 2012 р.

Виникнення товариства “ПРОСВІТА”



Виникнення товариства “ПРОСВІТА”

    “Весна народів” 1848p. не лише призвела до скасування панщини і створення зародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але і сприяла розбудженню національної свідомості українського люду Галичини, Буковини і Закарпаття. Головна Руська Рада таСобор руських учених стали першими форумами української громадськості, які поставили питання про державну самостійність українського народу, злуку єдинокровних братів від Сяну до Дону та розвиток національної культури  та освіти.
    На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50 років XIXст. не  витримували спротиву австрійського поліційно-бюрократичного апарату та польської шляхти і піддалися слов’янофільським впливам православної викодержавної Росії, розраховуючи на підтримку царського уряду. Живу народну мову у виданнях “Ставропігійського інституту”, “Галицько-Руської Матиці” замінили на штучне  “язичіє”, пояснюючи це необхідністю боронитися від нав’язуваного тодішнім намісником Галичини  Агенором Глуховським латинського абецядла та інших колонізаційних впливів. На противагу москвофілам почав зароджуватися новий політичний рух – народовці-українофіли. В основу свого мислення і в програму своєї діяльності народовці ставили освітню та організаційну працю в народних масах, вживали в мові та в письмі чисту народну мову та намагалися впроваджувати її в літературний вжиток і товариське життя, пресу і театр, школу і науку. В 1861р. засновано товариство Руська Бесіда а з квітня 1867р. почала виходити газета Правда. За зразками чеської  “Матиці люду” та польського “Товариства приятелів освіти люду” назрівала необхідність створення української освітньої установи, ініціатором якої й став о. С.Качала. Його заклик підтримала народовецька молодь. На початку 1868р. було утворено організаційний комітет, до якого увійшли професори  гімназії та учительської семінарії: А.Вахнянин, Ю. Романчук, О.Партацький, О.Борковський; урядники: К.Сушкевич, М.Коссак; студенти А.Січинський та О.Огоновський. 2 вересня 1868р. розпорядженням №3491 віденське міністерство освіти прийняло статут до відома і дозволило заснувати товариство “Просвіта”.
    8 грудня 1868р. у Львові скликано Перший Загальний збір ТоваристваПросвіта, на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для України громадської організації. Організатори збору надіялися на те, що прибуде багато учасників з-поза меж Львова. На жаль, сподівання не виправдалося, бо крім 64 львівян серед засновників був лише один представник з провінції – о. Й.Заячківський, парох з села Лопянки коло Долини. “Москвофіли”, які фактично розпоряджалися тоді Народним Домом, не надали приміщення для проведення установчих зборів Товариства і тому збори  “Просвіти” відбулися в залі польської міщанської Стрільниці у Львові по вулиці Курковій (сьогодні М.Лисенка). Серед засновників найбільше було молодих людей – студентів, урядовців, вчителів, журналістів, до яких звертався представник старшого покоління українських діячів о. Заячківський: “Бідна Україна мати, бідні і ви, сини її. Правда – це ваш капітал, з котрого маєте сплатити довг народові. Так, ви знаєте, і нарід того свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій части тим мізерним грошем, на котрий нарід криваво працює. А як доробитеся куска хліба, щоби вас Бог охороняв від тої сьогочасної чуми, від огидного космополітизму, котрий є погибеллю всякій народності, - то держіться свойого народу, …хоч як високо піднесла би вас доля, не дайтеся відірвати від вашої матері – від народу! Тоді лише ви будете сильні в народі, а нарід вами славний! О то просить вас нарід моїми устами”. Відповідаючи, студент А.Січинський у своїй промові говорив: “Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить перед усім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське і національне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішньої народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього”.
    Першим головою новоствореного Товариства обрано молодого, але загальновідомого музиканта, диригента та письменника, професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина. До керівного органу Товариства обрано професорів академічної гімназії О.Борковського, О.Огоновського,  Ю.Романчука, професора учительської гімназії О.Партицького, студента університету І.Комарницького, урядників М.Коссака, К.Сушкевича, докторанта прав М.Михаляка, художника і письменника К.Устияновича. Майже всі вони відіграли важливу роль не лише в самій “Просвіті”, але й в українському суспільному житті взагалі.

                                                                                                     Ігор Мельник.
        

Михайло Старицький


                                                             Михайло  Старицький


    Михайло Старицький – багатогранний культурний діяч: поет, драматург, прозаїк, перекладач, організатор українського театру.
    Народився 14 грудня 1840р. у селі Кліщинцях Золотоніського повіту на полтавщині, в шляхтянській сім’ї. Батько його офіцер, помер, коли Михайлові пішов  п’ятий рік. Невдовзі померла й мати і хлопця взяв на виховання двоюрідний брат матері В.Лисенко, батько відомого українського композитора. Під його наглядом, у домашніх умовах, майбутній письменник здобуває початкову освіту. 1851р. вступає до полтавської гімназії. Навчаючись там, він почав писати вірші, спершу російською, а потім українською мовою. Щороку влітку Михайло Старицький та Микола Лисенко разом відпочивали у родинному маєтку Лисенків у селі Гриньках.
    Закінчивши гімназію, Старицький та Лисенко 1858р. вступають на фізико-математичний факультет харківського університету. 1860р. Старицький та Лисенко переводяться до київського університету, де спочатку навчаються на фізико-математичному , а потім на юридичному факультетах. Старицький активно працює у недільних школах, народних бібліотеках, татральних та хорових гуртках. В 1865р. успішно закінчує університет і деякий час працює в київському історичному архіві. Самотужки вивчає німецьку, французьку та англійську мови, перекладає українською поезії Пушкіна, Лермонтова, Крилова, Гейне, Байрона, Міцкевича, починає друкуватися на сторінках галицької періодичної преси.
    З 1871р. організовує з Миколою Лисенком “Товариство українських сценічних акторів”, яке поставило ряд українських п’єс, опер і оперет. 1883р. Старицький очолив українську професійну трупу корифеїв: М.Кропивницький, М.Садовський, М.Заньковецька, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, Г.Затиркевич та інші. Цьому театру Старицький віддає всі свої сили, уміння, організаторські здібності та кошти, які він виручив, продавши свій маєток. 
    Понад десять років оддав Старицький справі українського театру. Він пише 11 ориґінальних п’єс та понад два десятки перероблених п’єс інших авторів. Часті переїзди підривають здоров’я Старицького. Він тяжко хворіє і з 1893р. займається виключно літературною діяльністю. Пише роман-хроніку “Богдан Хмельницький”, роман  “Розбійник Кармелюк”, повість  “Облога Буші”. Його творча спадщина видана в середині шістдесятих років двадцятого століття  окремим виданням у восьми томах (десяти книгах).
    Помер Михайло Петрович Старицький 27 квітня 1904р. і похований на Байковому кладовищі. Микола Лисенко сказав над могилою:  “Те діло, якому ти чесно служив, росте, і ти не мало втішився б коли б побачив, як несла тебе на своїх раменах отся молодь, що віддала шану твоїм думкам і твоїй праці і що понесе і в життя віру в те діло, якому ти служив і віддав сили, брате Михайле ”.