У III столітті до н. е.
виснажені війнами з грецькими містами- держава-ми і Римом царські скіфи
уступили першість у союзі кочовим племенам сарма-тів - нащадкам племен
скіфів-скотарів.
Греки вважали, що сармати - це нащадки шлюбних звязків
скіфів з міфічними амазонками -войовничими жінками з північного Причорномор'я.
Причиною було те, що у кочовиків-сарматів жінки воювали нарівні з чоловіками,
а дівчатам дозволяли виходити заміж тільки після того, як вони вбивали
першого ворога.
До того ж жінки у сар-матів могли посідати високі
посади, навіть керували державою. Найвідомішою з сарматських цариць була Амага,
яка забрала владу у свого чоловіка-пияка і успішно царювала, проводячи
військові кампанії та розставляючи у захоплених поселеннях власні гарнізони.
У релігійних питаннях сарматські жінки також були
рівноправними - вони могли бути жрицями і так само, як чоловіки, правити
служби.
За своїм способом життя сармати мало відрізнялися від кіммерійців та
скіфів-скотарів: вони кочували разом із худобою, жили у домівках-возах, накритих
шатрами з вовни. Важливим джерелом прожитку слугували мисливство й
рибальство.
Крім скотарства, сармати мали розвинене ремісництво. Щоправда, за
якістю їхні вироби значно поступалися рівню напівосілих скіфів.
Кочовий спосіб життя сприяв широкій торгівлі -сармати
торгували із грецькими та римськими містами у Причорномор'ї, везли товари зі
східних країв - Кавказу та навіть Китаю.
На відміну від скіфів велику частину доходу самати
мали з війни - як від військової здобичі, так і на-йманства. Кожен - сармат чи
сарматка - був воїном і вправним вершником. Озброєння складали лук, меч, спис,
а тіло закривав панцир з товстої шкіри та залізних пластин.
Сарматське царство не було державою у сучасній формі -
це швидше були тимчасові союзи споріднених племен. Одного разу вони спільно
обстоювали свої інтереси, але іншого вже могли воювати поміж собою.
У сарматські часи вперше на українських землях
з'явилося християнство. Нова релігія розповсюдилася досить широкого, так що із
III ст. до IX ст. у Константинопільському патріархаті існувала окрема Скіфська
єпархія.
Племена що жили на землях скіфів-орачів, називали у той
час венедами, антами або склавинами -це були землероби, які мали добре
розвинені ремесла: ковальство, ткацтво, гончарство, зброярство тощо, однак
ремісництво тільки почало відокремлюватися
від сільськогогосподарства. Про них нам
відомо з пам'яток археологічної зарубинецької культури. Венеди жили у
городищах і мали родовий устрій. Із своїми сусідами - сарматами - вони
встановили співпрацю та широкий товарообмін. Сармати-воїни захищали
сусідів-землеробів від загарбників, водночас обкладаючи даниною.
На півдні сучасної України між Дунаєм та Дніпром
кочували сарматські племена язигів. У своєму рухові на захід язиги досягли придунайських
територій Римської імперії. Вони розорювали міста, беручи полонених та
здобич. Врешті після дворічної війни Рим погодився платити сарматам данину.
Згодом загони язигів-союзників
або й найманців - воювали у складі римського війська навіть у Британії, а
племена розселялися на підримських землях - у теперішній Румунії, Угорщині, аж
до Франції та Італії. На переконання деяких істориків, саме сарматські воїни
разом і королем Артуром складали легендарне коло Лицарів круглого столу.
Римський поет Овідій,
якого було заслано на сарматські землі, у віршах описує
місцеве населення так: «Кожен - із сагайдаком, і лук, і стріли при ньому,
Вістрям в отруту змії вмочена вбивча стріла». Або «Через прозорі мости, що під
ними ковзає хвиля, Тягнуть за возом віз дужі сарматські воли». І навіть зізнається: «Мушу і я тут серед сарматів,
Римлянин, римський співець, їхньої мови вживать!»
Інші
сарматські племена - роксолани - які жили між Дніпром та Доном, освоювали
північні терени, а також слідом за язигами придунайські землі.
Назва саме
цих племен - роксолани - врешті стала однією з назв українців.
Крім того, сарматському кореню
ми завдячуємо відомою усім силою характеру та войовничістю українських жінок,
а також тим високим становищем, яке традиційно посідає жінка в українській
родині та суспільстві.
Тоді ж у
Криму з'явилися караїми та євреї, які залишили за собою поховання із написами
івритом та грецькою мовою. З тих давніх часів греки, караїми та євреї постійно
живуть в Україні.
Матеріали взято з книги "Історія Незалежності України", брати Капранови.
