Показ дописів із міткою Крути. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Крути. Показати всі дописи

вівторок, 15 січня 2013 р.

Крути - вина і трагедія Центральної Ради.


Крути - вина і трагедія Центральної Ради.

  29 січня (16 за ст. ст.) 1918р. біля залізничної станції Крути на лінії Москва-Бахмач-Київ  відбувся  бій  сотні  юнацької  школи  ім.гетьмана Б.Хмельницького, сотні студентського куреня стрільців та чоти гайдамак (разом біля 600 бійців)  з  4000  тисячним  більшовицьким  загоном. Опір під  Крутами стримав на декілька днів здобуття Києва більшовиками, що дозволило українській делегації успішно укласти Брестську  угоду. Не меншим  було моральне  значення бою, який став символом жертовності  молоді. Але повстає питання, як трапилося, що Київ - столицю України, фактично,  не було  кому захистити і необстріляна юнь підставила свої груди під більшовицькі багнети Муравйова.
  Лютнева революція в Росії збудила з летаргічного сну також і Україну. Відразу ж  виникає  Центральна  Рада. У Києві  наприкінці  березня  1917р. створюється український військовий клуб ім. гетьмана П.Полуботка і засновується український військовий  організаційний комітет,  до  якого  ввійшли  полковники  Глинський, Волошин,  поручик  Міхновський. Виникають  українські  військові ради і в інших частинах імперії: в Москві, Одесі, Мінську. Створюються перші українські полки: ім. І.Гонти - в Умані,  ім. П.Сагайдачного - в Житомирі,  ім. П.Дорошенка - в Сімферополі, ім. І.Мазепи - в Саратові, український Запорізький полк у Москві. Та  все  це  відбувається  стихійно, без  державної опіки і координації з боку Ц.Ради. З другої сторони, йшла шалена протидія з боку російських "єдінонєдєлімих сил". Та незважаючи  на  перепони  і  залякування,  арешти  більш менш активних військових  діячів, 18-21 травня 1917р. в Києві було  скликано перший військовий з'їзд, на який  прибуло 400 делегатів з фронту,  чорноморського та балтійського флотів і біля 300 - з гарнізонів і тилу. Так як Ц.Рада репрезентувала українську владу, вона  очолила  з'їзд.  Соціалісти,  які  переважали  в Ц.Раді були проти як творення національної  армії  так і  самої  незалежної  української держави. В.Винниченко,  лідер  української  соціал-демократичної  робітничої  партії, заступник голови Ц.Ради з трибуни з'їзду  заявив: "Україні  нема  пощо  творити своєї армії,  бо  вона  нікого  поневолювати  не хоче. Їй треба тепер закінчити війну й уладнати  разом з працюючими  російськими класами нове життя у спільній державі Росії". Це  було  сказано  в  той  час, коли в Польщі творилися польські легіони, в Фінляндії - єгери  (національні  загони), в Прибалтиці - національні формування. І все  ж  з'їзд ухвалив  провести "негайну націоналізацію армії на національно-територіальному  принципі",  "виділити  частини  з  українською більшістю".
  4-11  червня,  2-12  листопада  1917р.  відбуваються  другий  і  третій Всеукраїнські  військові  з'їзди.  Наприкінці  червня  в  Києві  самочинно організувався  другий  український  полк  ім.  гетьмана  П.Полуботка. Виникає український  корпус  під  командуванням  генерала  Скоропадського. Та Ц.Рада не підтримала цих заходів: "нам вашої охорони не треба, бо на забезпеку в будь-який момент може приїхати півтори міліони українських вояків". Вона всюди виступала проти самостійницьких домагань військовиків,  сіючи  зневіру  і  розлад.  Вона вважала, що Україні потрібна тільки  міліція,  до створення якої  так і не приступила.  Ц.Рада,  окрім  хибної  політичної  позиції,  не  довіряла  вищому офіцерству, боялася військової диктатури. Так зволікаючи з створенням міліції і розсіявши та змарнувавши те, що було повстало  незважаючи на пасивність Ц.Ради у цій справі, Україна залишилася зовсім без організованих збройних сил.
  Тим часом в Росії вибухає Жовтнева революція і вже 17 грудня 1917р. раднарком РРФСР надсилає  до  Києва  свій  ультиматум,  фактично, це було оголошення війни Україні.  25 грудня 1917р.  більшовики  під  командою  Антонова-Овсієнка (якого Ленін на цей час  перейменував  на  Овсієнка)  починають  наступ на Україну. Аж тепер у проводирів  Ц.Ради  наступило  прозріння  відносно  Росії, але було вже пізно. З сторони Харківщини на  Київ  рухалися  муравйовці.  На  оборону Ц.Ради “півтори міліони війська” не зібралося, а залишки військових частин розкладалися більшовицькою пропагандою.  І як наслідок, трагедія Крут.

                        Герої Крут. Дрогобич. 1995р.
                        І.Нагаєвський. Історія української держави
                                       двадцятого століття. 1993р.