понеділок, 20 серпня 2012 р.

1848рік. Галичина, Львів.

1848рік. Галичина, Львів.

    Рік 1848, названий “весною народів” потряс Австрійською імперією. Революційний рух, який розпочався у Відні, так звана березнева революція, викликав цісарську прокламацію від 15 березня 1848р., якою проголошувалося виконати бажання “вірних” народів реорганізувати державний устрій: створення конституційного державного сейму та ліквідація кріпацтва. Звістка про революцію у Відні блискавично досягла Львова і тут знайшла благодатний ґрунт у польської спільноти, яка завжди мріяла про відновлення польської держави. Поляки негайно взялися за укладення  “адреса до цісаря”, в якому виклали своє бачення відбудови Польщі у федерації з Австрією та подальшу долю Галичини. Потім вони почали збирати підписи під “адресом” заохочуючи при цьому і русинів (українців), мовлячи про відбудову “нашої і вашої вітчизни”. Коли Кирило Вінковський, член Ставропігійського Інституту, від імені русинів, зажадав, щоб в тій петиції було згадано також і русинів, то поляки обурилися: Тут (в Галичині) нема русинів! Се зрадник москаль!  Ця подія витверезила українців, які хотіли йти в польські революційні організації. 15 квітня поляки засновують “Раду народову”, яка мала взяти в свої руки керівництво революційним рухом в Галичині. Така діяльність поляків спонукала русинів призадуматися над своєю національною долею та перейти зі свого боку до самостійної активності. 19 квітня крилошанин о. Михайло Куземський на чолі руської делегації вручає галицькому наміснику графу Студіону свою петицію до монарха. Основні вимоги: в округах, де більшість українського населення шкільна наука викладалася українською мовою; накази і розпорядження, які поступають від вищого уряду подавалися українською мовою; урядовці розуміли українську мову; зрівняні права греко-католицького, католицького та вірменського духовенства та щоб українці могли працювати в урядових закладах.
    2 травня 1848р. в консисторійному залі собору св. Юра о шостій годині після обіду зібралися понад триста русинів різного стану і віку, для заснування своєї організації “Ради народної руської”. На ці збори прийшли також і поляки, щоб зашкодити створенню проводу русинів. Спочатку на зборах вшанували пам’ять Маркіяна Шашкевича, пізніше виступив о. Іван Жуковський з церкви св. Петра і Павла, з промовою про потребу створення керівної організації русинів у такій “святій годині”. Його промову перервав поляк п. Сускі, який почав розводитися про інспірацію чорної справи незгоди між народами побратимами. На це “сильним голосом” богослов Олексій Заклинський заявив, що русини вже ніколи, ніколи до Польщі не хочуть належати. Поляки зрозумівши, що нічого не вдіють полишили збори. Було вибрано керівництво Ради, якими стали о. Михайло Куземський, схоластик та Іван Борисикевич, правник (юрист). Учасники зборів “з радости при розході цілувалися, а старці тішилися як діти, бо надія і ціла юність стала перед ними…”. Після утворення Ради Народної Руської у Львові, почали творитися окружні ради по інших містах Галичини. В цей же час також засновано газету “Зоря Галицька”, першим редактором якої став Антін Павенський.
    9 травня  на петицію русинів прийшла відповідь міністра внутрішних справ Піллєрсдорфа.
    10 травня 1848р. чільні представники Ради Народної Руської випустили відозву до руського народу Галичини. В ній галицькі провідники:
-         причисляють галицьких русинів до великого, 15 мільйонного, українського народу, який користується однаковою мовою як в Австрійській так і Російській імперіях;
-         дають широкий історичний екскурс руського народу - від княжих часів до сьогоднішного злиденного стану, коли “великий нарід, стратил свою самодільність, своїх князів і прийшол під чуже панованє”;
-         закликають бути лояльними до австрійської влади, яка тепер, згідно Конституції, надала можливостей різних політичних свобод;
-         накреслюють програму дій Ради:
“а) Первим заданнєм нашим буде заховати віру і поставити на рівні обрядок наш і права церкви і священників наших з правами других обрядків.
  б) Розвивати і взносити народність нашу всїх єї частях: видосконаленнєм язика нашого, запровадженнєм єго в школах низших і висших, видаваннєм письм часових, утримуваннєм кореспонденцій з письменними так нашими, як иншими до щепу слав’янського належащими, розширеннєм добрих і ужиточних книжок в язиці руськім і усильним стараннєм впровадити і на рівні поставити язик наш з иншими в урядах публічних.”
в) Будем чувати над нашими правами конституційними, розпізнавати потреби народу нашого, і поправлення биту нашого на дорозі конституційній шукати, а права наші від усякої напасти і оскорблення стало і силно хоронити”.
Підписали цю відозву: Григорій Яхимович, єпископ, голова, його заступники: Михайло Куземський, схоластик, Іоан Борисикевич, письменник і секретарі: Михайло Малиновський, проповідник катедральний, Теодор Леонтович, архівіст кредитного товариства. 15 травня 1848р. ця відозва була видрукована в першому номері “Зорі Галицької”. Згодом львівську Раду Народну Руську перейменували на Головну Руську Раду.
Всі ці події становили перші кроки політичного життя галицьких українців.

К.Левицький. Історія політичної думки галицьких українців.  1924р.     

Немає коментарів:

Дописати коментар