Листопад 1919 року. Військо і уряд УНР та Українська Галицька Армія (УГА) опинилися на території обмеженій лінією Вінниця – Житомир – Староконстантинів – Проскурів (Хмельницький) – Кам’янець-Подільський. Навколо цього “чотирикутника смерті” ворожі армії: з півдня Денікіна, з півночі Червона Армія, з заходу і південного заходу поляки і румуни, а всередині лютує тиф. Поляки мріють про кордони Польщі 1772 року. Денікін відбудовує Росію в довоєнних кордонах. Українці борються за Соборну Українську державу і стоять всім поперек. В українському таборі протиріччя між наддніпрянцями та західняками дійшли до крайньої межі. З тактичних міркувань, щоб порізнити український національний табір, росіяни згідні вести сепаратні переговори з Начальною Командою УГА Є.Петрушевичем, а поляки – з наддніпрянцями С.Петлюрою, а разом, щоб нанести найболючіший удар українській ідеї: остаточно розколоти український табір. В цей час частина старшин УНР, на чолі з отаманом Волохом, розагітована більшовиками, повіривши, що твориться військо Української Соціалістичної Республіки, відкололася і перейшла на сторону червоних. УГА остаточно переходить на сторону Денікіна, з умовою, що ніколи не буде використовуватися проти своїх.
На початку грудня 1919р. в Новій Чорториї, за відсутності Петлюри (він поїхав до Варшави), відбувається спільна нарада військових і уряду УНР. Вирішено: армія переходить до ведення партизанської війни по тилах противника, щоб показати що боротьба за незалежність продовжується. Похід почався з територій зайнятих УГА. Не було ніякого тертя між обома арміями, а навіть сприяння: у м. Пикові Київська дивізія замінила свої старі гармати на нові з галицької артилерії. Дальше був прорив між Козятином і Калинівкою з виходом на Липівець. Поява Української Армії була для денікінців великою несподіванкою, бо вони вважали, що її вже не існує. Денікінці та їхня адміністрація відкочувалися на Одесу. Втікаючи, вони зганяли злість на євреях. Містечка Ставище, Володарка, Тетіїв, П’ятигори, Тараща, Виноград, Монастирище, Цибулів, Соколівка і багато інших пережило масові погроми. На кінець січня 1920р. Українська Армія пересунулася в район м. Умані. Тут в Умані було видруковано листівки: “До інтелігенції України”, “Селянам”, “Офицерамъ, казакамъ и солдатамъ Добровольческой Армии”. Зміст листівок складався, щоб вибити ґрунт з-під ворожої агітації білих і червоних. В цей час денікінці в особі полковника Попова намагаються нав’язати контакти з наддніпрянцями, але переговори були безрезультатними, через неспроможність Денікіна пагодитися на існування незалежної України. Вважаючи Добровольчу армію трупом, якому підтримує життя Антанта, поступово Українська Армія переключилася на боротьбу з більшовиками. В цей час УГА, яка через велику кількість хворих на тиф була нерухома, знову опинилася оточена росіянами, але тепер червоними. Більшовики відразу почали схиляти галичан на свою сторону, обіцяючи допомогу проти поляків у відвоюванні Східної Галичини. Галичани повірили Москві, що вони зможуть внести свою лепту в побудову, хай правда, Соціалістичної Соборної України. Провід УГА не знав, що більшовики загони Волоха розформували, його самого мало не стратили, але потім “помилували” усуненням від військових справ. Як у східній мудрості: зрада пригодиться, зі зрадником не возиться. Серед стрільців проводиться спритна агітація проти провідників УГА, мотивуючи це необхідністю спільної боротьби проти поляків. У Вінниці твориться Революційний Комітет УГА і в цей же час Москва намагається таємно домовитися з Варшавою про поділ України.
Волох і боротьбисти, визнання УГА радянської влади, складна стратегічна ситуація, важкий матеріальний стан, тиф, фізична і моральна перевтома – все це вкупі викликало хитання в наддніпрянців. Впливало на настрої і те, що серед населення помічалася певного роду апатія до подій, що вирували в Україні. В кінці січня в с. Гусівці на Єлисаветщині нарада командирів українських дивізій вирішила йти на терени зайняті більшовиками: Канів, Черкаси, Чигирин, які й були звільнені на початку лютого. 12 лютого Українська Армія переходить на лівий берег Дніпра і захоплює Золотоношу, робить демонстрацію в сторону Лубен, Хорола і Кременчука. Наступна нарада командуючих в с. Москалівка в другій половині лютого постановляє повернутися на правий берег і йти на захід на зближення з УГА. При підході до Бершаді довелося зробити зупинку так як там був розташований збільшовичений корпус УГА. Не бажаючи братнього кровопролиття, наддніпрянці повертають на південь, захоплюють Гайсин, Умань, Ольвіопіль, Христинівку. В квітні армія продовжуючи маневрувати по запіллю червоних, виходить в район Анієва, Балти, Бірзулі, стягуючи на на свою голову прокльони червоних “боліє злостних контрреволюціонеров, чєм сам Дєнікін”. В цей час дійшли звістки, що УГА розпочало бойові дії проти Москви. Гадали, що УГА допомагає полякам, бо ті відмовилися від Галичини. І знову наддніпрянці прямують на північ на з’єднання з УГА. Червона Армія знесилина виступом УГА, операціями Української армії в районі між Бугом і Дністром відходила на схід і південний схід. За ними посувалися поляки. Європа і цілий світ читали про перемоги польського війська. На початку травня армія УНР опинилася поруч з поляками. В цей час прийшла звістка, про відмову Петлюри від Галичини, Холмщини та Волині на користь Польщі і про приєднання Наддніпрянської армії до поляків для походу на Київ. Так завершився перший зимовий похід армії УНР.
