6 листопада 1811р. у селі Підлисся, на Львівщині, в
сім'ї священика Симеона Шашкевича та його дружини Єлизавети народився син
Маркіян. Дитячі роки пройшли в селах Підлисся та Княже, де о. Симеон був
парохом. Його початковою освітою займався дяк, потім навчався в золочівській
школі, німецькій львівській та бережанській гімназіях. З 1829р. навчається у
Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу
університету. У лютому 1831р. його виключено з семінарії. Він залишається у
Львові в материного брата Захара Авдиковського, управителя міського
"Будинку вбогих". Захар Авдиковський був знаною людиною у Львові. Він
належав до тієї групи людей, які пов'язували долю галицьких русинів (українців)
з українцями Російської імперії, тобто не були ані австрофілами, ані
полонофілами, ані москвофілами. Дякуючи йому, Денис Зубрицький найняв Маркіяна
переписати свою "Хроніку Ставропігійського братства у Львові". Також
Шашкевич вчиться церковної мови та письма з кандидатами в дяки у священика
Волоської церкви Якова Неровича. Восени 1833р. він поновлюється в семінарії.
Тут він організовує гурток патріотів рідного слова, в якому за найближчих
друзів були Яків Головацький та Іван Вагилевич. Гуртківці підготували до друку
український збірник "Син Русі". Рукопис цього збірника зберігся до
наших днів: це оригінальні поезії упорядників. У 1834р. гурток львівських
семінаристів остаточно оформився в культурно-просвітню організацію. Для
підкреслення своєї солідарності з слов'янщиною та її національно-визвольним
рухом гуртківці прибрали характерні слов'янські імена: Шашкевич - Руслан,
Головацький - Ярослав, Вагилевич -Далибор. Недруги зневажливо обізвали трьох
приятелів "руською трійцею", але з часом ця назва прибрала іншої
барви і весь гурток Шашкевича назвався "Руською трійцею".
Основним у діяльності
"трійці" було спочатку "ходіння у народ".
Програма була така: шляхом освіти та літературного поступу розбудити
свідомість західноукраїнського населення, вибороти йому кращу долю.
Негайного вирішення на той час
вимагала проблема правопису. Гурток після
тривалих суперечок вирішив застосувати фонетичний правопис, що ним
пішла сербська лінгвістична реформа Вука Караджича: "Пиши як чуєш,
а
читай як бачиш". Цей принцип був втілений у збірниках
"Руської трійці":
"Зорі" та "Русалці Дністровій". За тогочасною
семінарською традицією
кожне релігійне свято чи ювілей високопоставленої особи відзначали
урочистими промовами.
Семінаристи переважно виголошували їх латиною, а
часом, німецькою чи-польською мовами. Коли Шашкевичеві припала черга
виступати в день шістдесятиліття цісаря Франца І, то він виголосив її
руською мовою. Це викликало страшне обурення клерикалів. Ця ювілейна
ода "Голос галичан" була першим друкованим твором Шашкевича.
Восени
1836р. Шашкевич, Устиянович і Величківський одночасно виголосили
українською мовою проповіді у трьох львівських церквах, що теж було
сміливим викликом польським
асиміляторам
В середині 30х
років XIX ст. в Галичині розгорілася так звана азбучна
війна. Приводом послужила
стаття Й.Лозинського "О wprowadzeniu abecadla polskego do pismennictwa ruskego". Шашкевич дав рішучу відсіч посяганням
на українську азбуку в
полемічній брошурі "Азбука і abecadlo", яка вийшла в Перемишлі в 1836р. Це був другий друкований твір Шашкевича.
Й.Лозинський, Д. Зубрицький твердили, що українська мова не придатна для
розвитку літератури, бо
вона мовляв не вироблена і не має граматики. І
Шашкевич береться за
написання граматики. Взагалі на початку XIX ст..
були готові деякі роботи з
української граматики: І.Могильницького,
І.Лаврівського, М.Лучкая
та И.Левицького, проте підготовчі матеріали
свідчать, що його
граматична праця мала бути найрадикальнішою, науково
найспроможнішою
на той час.
В 1836р. Шашкевич склав
першу "Читанку" (слово "Читанка" вийшло саме від Шашкевича)
українською мовою для дітей. Незважаючи на соціально обмежений зміст
"Читанки" її вороже зустріла цензура і тільки 1850р. її видав
Головацький.
На початку 1838р. Маркіян
одружується з Юлією Крушинською. Тільки тепер він з'являється перед випускною
семінарською комісією. Після довгих вагань йому надали право займати парафію в
сільських місцевостях. Якщо Шашкевичу вдалося уникнути арешту після
"Русалки Дністрової"", то не вдалося позбутися дальших
переслідувань. Неблагонадійному священникові діставалися найгірші парафії і, за
неповних п'ять літ, він з сім'єю змушений був тричі переселятися - в Гумниська,
Нестаничі, Новосілки. Останні роки поетового життя були безрадісні. Через
нужденність селян парафії страждала і його сім'я. Державна казна не давала
Шашкевичеві законного утримання через його неблагонадійність. Смерть молодшого
сина викликала в поета тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу, на
який він захворів ще будучи семінаристом. Весною 1843р. він остаточно втрачає
слух і зір, а 7 червня помер.
В.Щурат. На досвітку нової доби. До біографії Маркіяна
Шашкевича. Львів, 1919р.
Маркіян Шашкевич.
Твори. Упорядник М. Шалата.Київ, 1964р.
