ПЕТРО МОГИЛА ТА УКРАЇHСЬКЕ ХРИСТИЯHСТВО
Петро Могила
народився 21 грудня 1596р. в родині
молдавського воєводи Симеона
Могили й угорської княжни Маргарет. Рід Могили займав
високі пости в молдавському князівстві. Симеон
був господарем Валахії (з кінця 1606р), а відтак
Молдавії (1606-1607р.). Один з братів Симеона – Георгій у 1587-1589р. займав
молдавський метрополичий престол, а другий
брат - Єремія з 1595 по
1606р. був молдаським господарем. Після смерті Симеона, восени 1607р. сім’я його перебирається до Польщі, бо
рід Могил здавна підтримував тісні звя’зки з Річчюпосполитою і високі пости завдячував польській підтримці. Крім
того чотири сестри Петра
Могили були одружені
з українсько-польськими аристократами: Вишневецькими, Потоцькими, Корецькими. Разом з тим
родина Могил відчувала духовну близькість з українським релігійно-культурним середовищем. Загальновідомим і меценатство Єремії Могили щодо розбудови львівської Успенської церкви, яку
зводило Львівське братство.
Петро Могила
мав блискучу освідченість і ґрунтовну обізнаність у тогочасній європейській філософії і теології, що яскраво себе проявило в його
пізнійшій діяльності. Він
обирає шлях
духовного служіння і цей шлях
приводить його до Києво-Печерської Лаври. Є припущення, що шлях
до Києва проторував йому
П. Конашевич-Сагайдачний, з яким Могила познайомився під
час Цецорської та Хотинської битв. Тут він потрапляє в середовище української культурної еліти, чільні представники якої
тоді були, як правило, великими церковними діячами. Саме
це справило вирішальний вплив на молодого Могилу, який
вже до кінця своїх
днів вірою і правдою служив ідеї збереження і примноження української духовності. 1625р.він
прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі під іменем Петра (світське ім’я досі невідоме). В 1627р., після смерті архимандрита Києво-Печерської Лаври відомого письменника-богослова Захарія Копистенського, його місце займає П.Могила.
Тут він проявив себе
вмілим організатором та реформатором монастирсько-церковного життя. Він високо підняв релігійно-духовний престиж Печерської Лаври,
приділив велику
увагу лаврській друкарні, яку
поповнив латино-польським шрифтом. Та вершиною його діяльності на посту архимандрита була
організація ним в 1632р. школи
нового типу
- Києво-Могилянської колегії (згодом академія). Hовизна цієї школи
полягала в запозиченні європейського науково-освітнього досвіду. Для забезпечення високого рівня навчання Могила за власні кошти навчав у
зарубіжних університетах майбутніх професорів, серед них – славетного Інокентія
Гізеля. Тут формувалася церковна й культурна еліта тогочасної України. В
1633р., за складних умов протистояння представників української світської еліти
і Московської патріархії, П.Могила стає
Київським митрополитом, незважаючи на дискредитацію останнього: що він знищить
"істинну христіянську віру", тобто
православ’я, і все східне богослуження за велінням папи Римського переведе
на латинський обряд, а православні церкви перетворить у костели.
Дванадцятирічна церковна кар’єра Могили
(1627-1647р.) припадає на часи, коли проблема церков в Україні стояла
особливо гостро. Силою різних
об’єктивних і суб’єктивних обставин Берестейська унія була сприйнята в Україні далеко не однозначно. Могила заходився відроджувати істинний дух українського православ’я. Він намагався примирювати і поєднувати церковні традиції сходу і заходу,
прагнучи створити вселенскість на базі
української церкви. Своєю новаторською діяльністю в царині богословських видань і студій він
створював ідейні
підвалини для зближення і воз’єднання церков. Для примирення “Русі з Руссю” Могила з перших днів
свого архимандритства в Києві
пішов на порозуміння з уніатською ієрархією, маючи на увазі
створення єдиного спільного Київського патріархату. Помер Петро Могила в 1647р. у Києві
і похований у великій лаврській церкві.
Hайбільшою заслугою П.Могили перед українським христіянством є те,
що свої реформи по відродженню й оновленню православ’я в Україні
він здійснював на ґрунті
місцевих українських традицій.
1996 року,
до 400-річчя від народження, Петра Могилу канонізували в Українській
Православній Церкві всіх конфесій, а також 15 автокефальних Церков Вселенської
Церкви.
I.ПАСЛАВСЬКИЙ. "ЗА ВIЛЬHУ
УКРАЇHУ" N149 1996р.
