В історії України було багато іноземців, які
симпатизували і прислужилися українській справі. Однин з них - ерцгерцоґ
Вільгельм Габсбурґ, третій син адмірала імператорського і королівського флоту
Австро-Угорщини Карла Стефана Габсбурґа, брата імператора Франца Йосифа, та
доньки герцоґа Тосканського Марії Терези. Важко пояснити, чому юний ерцгерцоґ
Вільгельм, племінник Франца Йосифа, якогось дня сам-один дременув у Карпати на
полонину і волочився там кілька тижнів. Утікач повернувся до імператорських
покоїв залюбленим у душу народу з верховин. “Омужичення” ерцгерцоґа викликало спражний шок у родині.
Про його затяте українолюбство всюди шепталися як про якусь злощасну хворобливу
напасть. Треба сказати, що в цісарському австрійському дворі карпатських
українців презирливо вважали тубільним бидлом, думку про це вміло сіяли
польські шляхтичі, яких було чимало в імператорському оточенні.
Під час Першої світової війни
офіцеру Вільгельму Габсбурґу дозволили 1915 року вербувати з українців на
російсько-українському фронті окрему сотню в 13 піхотному полку. Отоді один з
його підлеглих, тернополянин родом, привіз своєму командирові, що був
улюбленцем усіх солдатів, розкішну вишиванку. Із тих пір під мундиром
ерцгерцоґа завжди можна було угледіти барвисто вишитий комір сорочки. Від неї ж
і отримав своє леґендарне ім’я: Василь Вишиваний. Точніше, з доброї власної
волі був висвяченим під цим ім’ям не менш леґендарним, ніж сам, митрополитом
Андреєм Шептицьким. За правління гетьмана Скоропадського, 1918 року, як
командир загону Січових Стрільців, Вільгельм Габсбурґ з їх регулярними
частинами здійснює великий безкровний вояж степами південної України, швидше за
все, як експерт, вивчаючи бойову спроможність численних українських
повстанських армій: від махновських полків до загонів меншовартісної сили, веде
переговори з їхними лідерами. Василь Вишиваний так до кінця не зрозумів, що
завадило загалом величезній українській повстанській силі сконсолідуватися і
поміж собою, і згодом із військом УНР, аби добитися жаданої національної
свободи.
Згодом Вільгельм Габсбурґ,
повернувшись в рідні європейські пенати, стане палким пропаґандистом
українства. Навіть поетом українським стане, написавши та видавши 1921р. збірку
“Минають дні”. Мислення “по-українськи” дедалі більше
віддаляло його від “чистокровних” родичів. І вже зовсім накликало на
нього гнівне родинне табу його одруження з колишньою повією у Парижі. Перед
Другою світовою війною до Вишиваного тягнуться лідери націоналістичних
угрупувань українців. Мельниківці, бандерівці мали підпільні зустрічі з ним.
Багатьом Вільгельм Габсбурґ писав рекомендаційні листи до знайомих можновладців
у Англії та інших європейських країнах. Прийшовши до влади, й гітлерівці
всіляко домагалися від нього згоди якщо не відверто допомагати їм у поході на
Схід, то бути бодай консультантом. Сам він симпатизував антифашистам, допомагав
коштами, зробив свою квартиру для них явочною. Після розгрому Гітлера,
віденська квартира, в якій проживав Василь Вишиваний опинилася в секторі міста,
окупованому американськими військами. Одначе це не завадило оперативникам
СМЕРШу таємно вивезти звідти колишнього командира Українських Січових Стрільців
і відправити на допити до Києва. Важко хворіючи на туберкульоз, без жодної
медичної допомоги, він згас тихо, немов свіча, в застінках НКВС 18 серпня
1948р. Де його могила – невідомо. Десь лежать в архівах стоси документів,
зібраних слідством, протоколи допитів. Це безцінний матеріал про людину, яка
сама у собі народила Україну всупереч родовому табу на саме це слово.
Скорочено. М.Каменюк. “Леґенда
про ерцгерцоґа в українській вишиванці”. Слово “Просвіти”, №44, 7-13 листопада, 2013р.