6_Сарматський союз та Венеди

  У III столітті до н. е. ви­снажені війнами з грець­кими містами- держава-ми і Римом царські скіфи уступили першість у союзі кочовим племенам сарма-тів - нащадкам племен скіфів-скотарів.

Греки вважали, що сармати - це нащадки шлюбних звязків скіфів з міфічними амазонками -войовничими жінками з північного Причорномор'я. Причиною було те, що у кочовиків-сарматів жінки воювали нарівні з чолові­ками, а дівчатам дозволя­ли виходити заміж тільки після того, як вони вбива­ли першого ворога.

До того ж жінки у сар-матів могли посідати висо­кі посади, навіть керували державою. Найвідомішою з сарматських цариць була Амага, яка забрала владу у свого чоловіка-пияка і успішно царювала, про­водячи військові кампанії та розставляючи у захоп­лених поселеннях власні гарнізони.

У релігійних питаннях сарматські жінки також були рівноправними - вони могли бути жрицями і так само, як чоловіки, правити служби.

За своїм способом жит­тя сармати мало відріз­нялися від кіммерійців та скіфів-скотарів: вони ко­чували разом із худобою, жили у домівках-возах, на­критих шатрами з вовни. Важливим джерелом про­житку слугували мислив­ство й рибальство.

Крім скотарства, сар­мати мали розвинене ремісництво. Щоправда, за якістю їхні вироби значно поступалися рівню напівосілих скіфів.

Кочовий спосіб життя сприяв широкій торгівлі -сармати торгували із грець­кими та римськими містами у Причорномор'ї, везли то­вари зі східних країв - Кав­казу та навіть Китаю.

На відміну від скіфів ве­лику частину доходу са­мати мали з війни - як від військової здобичі, так і на-йманства. Кожен - сармат чи сарматка - був воїном і вправним вершником. Озброєння складали лук, меч, спис, а тіло закривав панцир з товстої шкіри та залізних пластин.

Сарматське царство не було державою у сучасній формі - це швидше були тимчасові союзи спорідне­них племен. Одного разу вони спільно обстоювали свої інтереси, але іншого вже могли воювати поміж собою.

У сарматські часи впер­ше на українських землях з'явилося християнство. Нова релігія розповсю­дилася досить широкого, так що із III ст. до IX ст. у Константинопільському патріархаті існувала окре­ма Скіфська єпархія.

Племена що жили на землях скіфів-орачів, на­зивали у той час венедами, антами або склавинами -це були землероби, які ма­ли добре розвинені ремес­ла: ковальство, ткацтво, гончарство, зброярство тощо, однак ремісництво тільки почало відокрем­люватися  від сільськогогосподарства. Про них нам відомо з пам'яток ар­хеологічної зарубинецької культури. Венеди жили у городищах і мали родо­вий устрій. Із своїми сусі­дами - сарматами - вони встановили співпрацю та широкий товарообмін. Сармати-воїни захищали сусідів-землеробів від за­гарбників, водночас об­кладаючи даниною.

  На півдні сучасної Укра­їни між Дунаєм та Дніпром кочували сарматські пле­мена язигів. У своєму ру­хові на захід язиги досягли придунайських територій Римської імперії. Вони роз­орювали міста, беручи по­лонених та здобич. Врешті після дворічної війни Рим погодився платити сарматам данину.

Згодом загони язигів-союзників або й найман­ців - воювали у складі римського війська навіть у Британії, а племена роз­селялися на підримських землях - у теперішній Румунії, Угорщині, аж до Франції та Італії. На пере­конання деяких істори­ків, саме сарматські воїни разом і королем Артуром складали легендарне коло Лицарів круглого столу.

Римський поет Овідій, якого  було  заслано на сарматські землі, у віршах описує місцеве населення так: «Кожен - із сагайда­ком, і лук, і стріли при ньо­му, Вістрям в отруту змії вмочена вбивча стріла». Або «Через прозорі мости, що під ними ковзає хвиля, Тягнуть за возом віз дужі сарматські воли». І навіть зізнається: «Мушу і я тут серед сарматів, Римлянин, римський співець, їхньої мови вживать!»

Інші сарматські племе­на - роксолани - які жи­ли між Дніпром та Доном, освоювали північні терени, а також слідом за язигами придунайські землі.

Назва саме цих пле­мен - роксолани - врешті стала однією з назв укра­їнців.

Крім того, сарматсько­му кореню ми завдячуємо відомою усім силою харак­теру та войовничістю укра­їнських жінок, а також тим високим становищем, яке традиційно посідає жінка в українській родині та сус­пільстві.

Тоді ж у Криму з'явилися караїми та євреї, які за­лишили за собою похо­вання із написами івритом та грецькою мовою. З тих давніх часів греки, караїми та євреї постійно живуть в Україні.


  Матеріали взято з книги "Історія Незалежності України", брати Капранови.