" українці домагаються… повної
національно-
територіальної автономії по їх з'єднаних
національних територіях Австро -
Угорщини "
Кость Левицький
16
жовтня 1918 року, коли Австро - Угорська імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора " До моїх вірних австрійських народів
", який обіцяв федеративну перебудову держави. "… Кожне плем'я на області, яку воно заселяє, творить
свій власний організм ", - відзначалося у маніфесті.
18
жовтня українські парламентарії з Галичини й Буковини, керівники політичних
партій і церковні ієрархи - всього 150 чоловік - утворили у Львові Українську
Національну Раду, яка мала представницькі функції. Наступного дня Українська
Національна Рада оголосила про намір об'єднати західноукраїнські землі в єдине ціле - Українську
державу. Своїх цілей Національна Рада прагнула добитися виключно мирними
методами з рук австрійських властей Галичини.
Нове
державне утворення зразу ж опинилося в гострому конфлікті з поляками,
які також інтенсивно розбудовували
власну державу й претендували на територію Західної України. 28 жовтня у
Кракові була створена польська ліквідаційна комісія, яка мала завдання
розпустити австрійські органи влади і передати всі повноваження польським. До
Львова члени комісії сподівалися прибути 1 листопада.
У
цей критичний момент ініціативу перехопили молоді українські офіцери, яких не
задовільняло рішення Української Національної Ради мирно і в рамках існуючої
законності добитися визнання Української держави. Ситуація, за їх переконанням,
вимагала рішучих методів боротьби. У вересні 1918 року вони утворили
Центральний військовий комітет, який об'єднував керівників українських гуртків
австрійських військових частин Львова. 30 жовтня Центральний військовий комітет
почав працювати як штаб по підготовці повстання. Очолював цю роботу сотник
Українського Січового Стрілецтва Дмитро Вітовський , якого було призначено Наказним
Отаманом Української Національної Ради.
Напередодні повстання група
відомих галицьких діячів планувала зустрітися з намісником Галичини графом
Гуйном з проханням підписати маніфест про передачу державної влади Українській
Національній Раді.Але ця місія як і кілька попередніх, зазнала невдачі. Мирне
розв'язання конфлікту було неможливе.В ніч з 31 жовтня на 1 листопада
українські військові з'єднання взяли під котроль усі головні пункти Львова.Над
ратушею замайорів блакитно - жовтий національний прапор.1 листопада Українська
Національна Рада прибрала до своїх рук владу в Станіславі,
Тернополі,Золочеві,Сокалі, Жовкві,Раві-Руській,Коломиї,Снятині,Печеніжині та
інших центрах Східної Галичини.Того ж дня представники австрійських властей у
Львові нарешті погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Її авторитет серед українського населення був беззаперечним. Цьому
сприяли обіцянки забезпечити демократичні права всім громадянам, здійснити аграрну
реформу, в результаті якої
землі великих землевласників будуть передані бідноті, законодавчим порядком ввести 8-годинний
робочий день,
охорону праці.
До 8 листопада Українська
Національна Рада призначила перший уряд Української держави -Тимчасовий
Державний Секретаріат. Головою секретаріату та секретарем фінансів став Кость
Левицький.10 листопада уряд склав присягу.Тоді ж було прийнято назву нової
держави - Західно-Українська Народна Республіка(ЗУНР).
Президентом ЗУНР став голова
Української Народної Ради Євген Петрушевич, який багато років був членом
австрійського парламенту.
Жовтень. N 10. 1993 р.
Матеріали газети "За Вільну
Україну"
Вшановуймо пам'ять борців за волю України, відвідуючи
їх поховання
1
листопада та на Зелені Свята !
Немає коментарів:
Дописати коментар