Переяславська угода

Переяславська угода.

    В 1653р. Хмельницькому та його оточенню здавалося неможливим відірвати Україну від Польщі без чужої допомоги. Спроби відбитися за допомогою Туреччини, Криму, переговори з Швецією не дали результату, тому Хмельницький все більше схилявся до плану союзу з Москвою, щоб з її допомогою остаточно звільнитися від Польщі. Коли Хмельницький, черговий раз, в  1653р. звернувся до Москви  з конкретними пропозиціями тісного союзу України і Москви проти Польщі, земський собор виніс остаточне рішення: просити царя, щоб він прийняв Україну  “Під свою високу руку задля православної віри й святих божих церков”. В Україну було вислане спеціальне посольство зложене з високих достойників, перекладачів, очолюване боярином Василем Бутурліним, яке прибуло в  Переяслав. 7 січня (17 за н.ст.) 1654р.  відбулася неофіційна зустріч гетьмана з  Бутурліним, потім пройшла таємна рада гетьмана з генеральною старшиною й полковниками, де ухвалено прийняти царську протекцію. 8 січня (18 січня за н.ст.) відбулася публічна церемонія: спочатку гетьман виголосив зібраному на майдані люду промову, в якій закликав  під царську руку, на що народ відповів схвальними вигуками; далі  Бутурлін передав гетьманові царську грамоту. По обіді всі вдалися до соборної церкви, де мала бути складена присяга. Тут вийшла перша несподіванка. Коли Хмельницький заявив, що присяга повинна бути  обопільна і щоб Бутурлін заприсягся іменем царя, що цар оборонятиме Україну від польського короля й не порушуватиме вольностей українського суспільства, то Бутурлін відмовився, мотивуючи “що в московській державі давнійшим великим государям нашим, царям і великим князям всієї  Росії присягали їх піддані. А тож, щоб за государя присягати - не було ніколи і надалі не буде”. Вкінці українська сторона погодилась, що слово царя заступає присягу з його боку і гетьман з старшиною заприсягли. Якщо з козацького стану від присяги відмовилась незначна частина (полковник I. Богун, I. Сірко та полки Уманський і  Брацлавський), то з боку міщан виявилася опозиція до присяги, їх силою гнали до церкви. З примусу присягали митрополит  Київський та вище духовенство. Гетьман та старшина домагалися від  Бутурліна хоча б  писаної декларації про те, що права і вольності України залишаться незмінними, але  Бутурлін відмовився від цього так, як і від присяги. Прощання з посольством відбулося сухо і формально.

  Після Переяслава та березневих статей московських переговорів створилася ситуація, коли  Москва і Україна кожна по-своєму розуміли суть відносин між ними. Москва з перших же кроків намагалася обернути протекторат у включення  України в склад  Московії. Перше серйозне загострення відносин було викликане Віленським перемир'ям 1656р. між Москвою і Польщею, де козаків, які воювали в Білорусії на стороні Москви,  не допустили  на переговори. Сама постановка питання, на цих переговорах, про повернення України під владу короля, а також відношення до козацьких делеґатів під час переговорів викликали в Чигирині велике обурення. Хмельницький у перший момент гніву хотів навіть зразу ж розірвати спілку з Москвою. А  Андрусівський мир 1667р. між  Польщею і Московією, за яким Україна була поділена між ними по  Дніпру, не залишив останній ніяких ілюзій про відношення Росії до неї.

  М.Брайчевський досліджуючи наслідки Переяславського договору, у праці “ “Приєднання” чи “воз’єднання” ” прийшов до висновку, що царська Росія, а пізніше Радянський Союз використовували угоду для оцінки найвизначнійших діячів України: “Якщо хтось обстоював ідею “возз’єднання” – здобував позитивну оцінку, незалежно від інших умов; той же, хто брав цю ідею під сумнів, або боронь Боже, брав участь у визвольній антиросійській, антицарській боротьбі, - одержував ярлик “мерзенного зрадника”, “ворожого ставленника” та “найлютішого ворога”, - знов же незалежно від своєї позиції та соціяльної програми”.

             Д.Дорошенко  Нарис історії України.

             М.Грушевський  Хто такі українці і чого вони хочуть.            

             П.Меріме  Богдан Хмельницький.