Володимир Кубійович

                                                                Володимир Кубійович

    Серед великого обширу праць з української культури та україніки монументально виступає Енциклопедія Українознавства. З енциклопедією насамперед пов'язане ім'я професора Володимира Кубійовича. Цю постать, свого часу, звинувачували в колабораціонізмі, зраді інтересів українського народу.

    Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900р. у містечку Новий Санч на Лемківщині. Батько його був дрібним урядовцем. Як згадує про себе Кубійович, говорив він по-українськи слабо, хоч знав, що він русин. Пішовши до  гімназії, Кубійович знайомиться з "Просвітою" і від тоді добре вивчив українську літературну мову. Дуже добре закінчує гімназію і з патріотичних побуджень записується до Української Галицької Армії, не зважаючи на кволе здоров'я. В 1919р., після звільнення з УГА, поступає до Краківського університету, де студіює історію та географію. В 23 роки захищає диплом на тему " Антропогеографія Ґорґанів", а 1927р.- дисертацію з демографії Радянської України. З 1928р. В.Кубійович- наймолодший доцент у Польщі, лектор Краківського університету. Діяльність Кубійовича - справа не тільки наукової, а й політичної оборони України проти спотворення її позицій і вигляду в радянській науці. Але глибоке вивчення і розробка ним українських питань викликає дедалі більше незадоволення польської влади і в 1938р. його звільнено. Кубійович береться за організацію мережі Українських Допомогових Комітетів (УДК) у Польщі, які мали обстоювати права українського населення. Головним завданням, яке ставили перед собою УДК була допомога українцям у господарських ділянках, організації шкільництва, позашкільної освіти. Це особливо стає актуальним з вересня 1939р., коли Польщу поділили між собою Німеччина та Радянський Союз. В німецькій Польщі, Ґенералгубернаторстві, з'являється величезна кількість втікачів  з Волині та Східної Галичини, яких треба було якось прилаштувати. У цей час починається формування військових українських з'єднань, зокрема на чолі з полковником Романом Сушком. Але Кубійович тримається нейтральної позиції, вважаючи своїм обов'язком піклуватися про конкретне життя людей. Він не схалював чину 30 червня 1941р., вважаючи, що боротьба ОУН проти німців приспішує перемогу більшовиків. У вересні 1941р. було створено Український Центральний Комітет (УЦК), головою якого обрано В.Кубійовича і ним він залишався на протязі всього періоду німецької окупації. Його позиція : співпрацювати з німецькою адміністрацією і водночас робити чимало для улагодження і пом'якшення труднощів воєнного життя своїх земляків-галичан. Мала бути українська адміністрація, повинна діяти лікарня, школа, крамниця, мали сіяти та збирати врожай аби жити. Отож ця своя адміністрація, повинна боронити перед німцями права українців. В цей же час творилися польські ("Ґлувна Рада Опєкунча") та єврейські ("Ідіше Соціале Зельбстгільфе") допомогові комітети.

    Важливою і важкою сторінкою в житті УЦК було створення  дивізії "Ваффен СС" "Галичина". На початку 1943р. були ще сподівання, що українська армія, вишколена в німецькому стилі, не тільки протистоятиме радянському імперіалізмові, а стане основою Української армії незалежної Української держави, яка виникне, коли Захід піде війною проти більшовицької Росії. Проти створення дивізії повели шаленну агітацію прихильники ОУН. Контрарґументи прихильників дивізії: проти  більшовицької сили Москви можна протиставити тільки армію, приводячи результат партизанщини - Базар (в 1921р. майже вся Україна охоплена повстанським рухом була переможена реґулярною більшовицькою силою).

    Після закінчення війни В. Кубійович опинився в Мюнхені. На вимогу СРСР він, як колишній адміністратор при німецькому окупаційному уряді, був допитаний західними окупаційними військовими установами. Жодної претензії до його діяльності не було, яка б могла бути кваліфікована, як злочин або колаборанство справжнє, ідейне, націонал-соціалістське.  В 1947р. в Мюнхені відновило свою діяльність НТШ, яке було закрите у Львові.  Ґенеральним секретарем товариства обирають В. Кубійовича. Вінцем його життя стала монументальна праця, виконувана під його керівництвом упродовж десятиліть - Енциклопедія Українознавства: невичерпне джерело наукової інформації про матеріальне, культурне та політичне життя українського народу з незапам'ятних часів аж до 60х років ХХ ст. Помер Володимир Кубійович 2 листопада 1985р. у Сарселі (Франція).

                                                        Універсум   №7-10  2000р.