понеділок, 8 жовтня 2012 р.

Українська Повстанська Армія

                  
                                     
"На всій Україні, а можливо, і в усьому
 Совєтському союзі немає, мабуть,
ні однієї людини, яка нічого не чула б сьогодні
 про ту визвольну протибольшевицьку боротьбу, що її, головно в західноукраїнських областях,
веде український народ..."
                                                                 П. Полтава (з підпільної брошури 1947р.)


  Перші місяці побуту німців в Україні 1941р. привели до загального розчарування. Терор НКВС замінився терором ґестапо. Знищення українського проводу після проголошення акту 30 червня виявило справжні наміри німців щодо України. Галичину приєднують до Генерал-Губернаторства, Буковину і Бесарабію віддано Румунії, ще раніше Закарпаття було кинуте на поталу Угорщині. Німецька політика була визиваючим глузуванням з українських державницьких аспірацій та з національних почувань  українського народу взагалі.                   
    На початку 1942р. особливо нестерпні умови склалися на Поліссі та Волині. Тут населення страждає з однієї сторони від свавілля радянських партизан, які заполонили лісові хащі і відносилися до українського населення вороже, трактуючи його як самостійників-націоналістів, а з другого боку від брутальних відплатних акцій фашистів за атаки партизан на німецькі ґарнізони. Дошкульних ударів завдають також польські колоністи об’єднані в ліґеншафти та  “пляцуфкі, одні співпрацюючи з німцями, а другі – з червоними партизанами. Все це, а також “добровільне” висилання на роботу в Німеччину, зумовило стихійну появу в середині 1942р. загонів самооборони. З цих загонів твориться “Поліська Січ” з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем та перші відділи УПА під керівництвом Довбешки-Коробки (Перегійняк, уродженець Волині, член ОУН) та Остапа. Спочатку відбивши охоту більшовицьким партизанам та польським “пляцуфкам” гуляти по українських селах, обидва загони УПА скеровують свої удари проти німців. Популярність діяльності УПА приводить до чисельного зростання повстанців та до охоплення визвольною боротьбою все більших районів. Літом 1943р. починає переорганізовуватися в повстанську армію Українська Народна Самооборона в Галичині і приймає назву УПА-Захід на відміну від підрозділів Полісся і Волині, які названо  УПА-Північ. Восени 1943р. створюється Буковинська Самооборонна Армія. Пост головного командира УПА займає Тарас Чупринка (Роман Шухевич). Восени 1943р. на теренах Галичини, Волині, Полісся існували за німецьким визначенням “бандитські райони”, де німецька адміністрація нічого не могла вдіяти. Крім збройної боротьби УПА вела ідейно-політичну пропаґанду з чітко окресленими гаслами боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Значення цієї зброї добре розуміли вороги українського народу і робили все можливе, щоб підірвати довір’я народу. Німці:ОУН це національно замаскована більшовицька бойова частина. Воюючи проти німецьких вояків, вона допомагає червоній Москві!” Більшовицькі летючки: “Керівна верхівка ОУН контактується з ґестапо і робить все, щоб відірвати народні маси від радянських партизан, які ведуть боротьбу проти німців.” В ідейно-політичній боротьбі проти обох окупантів України УПА звертає також особливу увагу на пропаґанду визвольної боротьби серед інших поневолених Москвою та Берліном народів. Сили УПА на початку 1944р. становили 50 куренів – біля 80т. українських воїнів і біля 20т. воїнів інших національностей.
    Наближення Червоної Армії поставило перед УПА завдання переходу німецько-радянського фронту, щоб залишитися на українських землях. Перші спроби переходу великими з’єднаннями на відтинку фронту Шепетівка-Рівне-Збараж (березень 1944р.) виявилися фатальними. Більшовики, використовуючи цілі дивізії з усіма родами зброї, завдали великих втрат північному крилу групи “УПА-Північ”. Тому приймається рішення про перехід малими групами, коли Червона Армія, переслідуючи німців, вже немала великих можливостей вступати в бій з частинами УПА. Це був період проривів з оточення, засідок та наскоків. З віддаленням фронту розпочався період безжалісної боротьби з дивізіями НКВС. Більшовики поставили собі мету зліквідувати УПА до закінчення війни. Після року найбільших зусиль МВС-МДГ, УПА діяла дальше і своєю збройною боротьбою доводила, що український народ прийняв більшовиків як нових загарбників. В 1946р. влада міняє тактику боротьби: творення випадкових баз, перепис населення, блокада, родинну та маєткову відповідальність, публічні катування та провокації.  Міняється тактика і УПА: несподівані напади на більші і меньші НКВСівські з’єднаннями, наскоки на адміністративні центри (для звільнення арештованих, розбивання в’язниць та нищення заготівельних пунктів), руйнування комунікаційних споруд та засобів зв’язку, саботажні акції. Безкомпромісна боротьба ведеться проти сил НКВС та активних членів більшовицької партії, в той же час з захопленими в полон червоноармійцями обмежувалися тільки роз’яснювальною роботою та відпускали їх на волю.
    В 1945р. для допомоги українцям Закерзоння проти польських банд, які насильно змушували українців до переселення в СРСР, декілька відділів УПА прориваються через польсько-радянський кордон. Якийсь час вони успішно протидіють переселеню, але після операції  “Вісла” (квітень-серпень 1947р.) перебування УПА в Закерзонні тратить сенс і частина відділів йде рейдом на Захід, а решта повертається на терени УРСР.
    В період післявоєнного миру український визвольний рух діє у формі збройного підпілля та ширення  ідей протибільшовицької боротьби. Для цього використовують збройно-пропаґандивні рейди відділів УПА на території сусідних держав для інформування  про характер і мету боротьби українського народу та ширення правди про імперіалістично-більшовицькі наміри проти цих держав. Так на протязі 1947-1949рр. здійснені рейди в Польщу, Білорусію, Чехословаччину, Мадярщину, Прусію та Румунію. Але починає відчуватись брак медикаментів, зброї та амуніції. 5 березня 1950р. було завдано болючого удару УПА, коли загинув, оточений спецвідділами МВС, головний командир УПА ґенерал Роман Шухевич. Та незважаючи на цю втрату, боротьба УПА не припиняється. В жовтні 1952р. головний командир УПА полковник Василь Кук відзначив 10-річчя УПА окремим наказом, підкреслюючи в ньому тверде, незламне рішення кожного бійця і командира – вести визвольну боротьбу за всіх умов аж до повної перемоги нашої правди.
           П.Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942-1952рр. Документи і матеріали.

Лебідь М. УПА: Українська Повстанська Армія

 Книга тут !
Додано: Грудень 17, 2012
Автор: Микола ЛебідьОпубліковано: Б.м., 1946Сторінок: 100 с. + 31 фото
Опис: Видання Пресового Бюра УГВР

Немає коментарів:

Дописати коментар