Шептицький

                                                    Митрополит  Андрей Шептицький

    Одним з найвизначнійших діячів української історії та культури в XX ст. був греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.

    Народився Роман Шептицький в с. Прилбичі на Яворівщині 29 липня 1865р. Мати- Софія Шептицька донька видатного польського драматурга Олександра Фредро. Батько- граф Іван Шептицький, хоч римо-католик, українець за походженням. Його предки галицькі бояри, прибічники галицьких князів, отримали земельні володіння 1284р. від князя Льва Даниловича. Троє з роду Шептицьких у XVIII ст. були греко-католицькими єпископами та митрополитами. Крім Романа у подружжя Шептицьких було четверо синів: Юрій, Станіслав (польський генерал), Казимир (в монашестві Климентій- ігумен монастиря студитів) і Леон. Винятково здібний юнак цікавився філософією, юриспунденцією та історією.  Від дитинства відчував тягу до церкви. В 1883р. Роман склавши у Краківській гімназії св. Анни іспит зрілості, вступив до дійсної військової служби. Одночасно слухає лекції на юридичному факультеті Ягелонського університету. Продожив навчання у Вроцлаві на юридичному, теологічному та філософському факультетах. В 1886р., Роман повідомив батькам про бажання присвятитися духовному санові у східному обряді. Це наштовхнулося на брак розуміння, спершу на рішучу відмову. Лише мати намагалася зрозуміти його, і сама вона вирішальною мірою причинилася до прийняття родиною зміни обряду синами: Романом і Казимиром. Цього року він приймає греко-католицький обряд  і вступає до чину отців Василіян, прибравши ім'я Андрей. На питання кузини, черниці Кристи – чи вважає він себе поляком чи русином, Андрій відповів: “Я люблю Польщу, польську літературу, але мова народу, поміж якого я виріс, стала, моєю мовою, його пісня стала моєю піснею”. В 1888р. здобув вчений ступінь доктора теології. До 1890р. студіює правничі та філософські науки в Мюнхені та Відні. Великий вплив на молодого ченця мали знайомства з українською інтелегенцією: В. Антоновичем та М. Грушевським, з якими він познайомився в Києві. 1896р. А. Шептицького (31р.) призначено ігуменом монастиря оо. Василіян у Львові. В 1899р. висвячено на єпископа Станіславського, де він засновує греко-католицьку семінарію та вибудував приміщення для неї. В 1900р. Папа римський Лев ХІІІ призначив Андрея Шептицького митрополитом Галицьким і Львівським. Він стає впливовою політичною фігурою: в 1901р. обирається послом Галицького сойму, в 1903р. членом палати Панів у Відні.

    В 1914-1915р. Східну Галичину зайняла російська армія. З ініціативи губернатора Галичини графа Г. Бобринського, при сприянні москвофільської частини духовенства, в 1914р. Митрополита інтерновано. Його поміщають в суздальський монастир-в'язницю для єретиків і ворогів православ'я. Там в глибині Росії, він пропагуючи ідею злуки з Римом, висвятив для російських католиків екзарха, студита Л. Фьодорова. Після лютневої революції 1917р. повертається в Галичину. Палко вітає утворення ЗУНРу, протестує проти приєднання Східної Галичини до Польщі. З метою підтримки ЗУНРу здійснив низку поїздок до Риму, Парижа, Бельгії, Голандії, США, чим викликав ненависть до себе польських політичних кіл. Підчас періоду входження Східної Галичини до Польщі, митрополит Шептицький, крім духовних справ, скеровує свою енергію на підвалини національного відродження: розвиток освіти, національної господарки, створення банків, видавництв, політичних партій, союзів. Він заопікувався хворими і знедоленими. 1939-1941р. Митрополит залишався у Львові і був свідком більшовицьких злочинів супроти місцевого населення.  Андрей Шептицький благословив Акт проголошення самостійної Української держави 30 червня 1941р. Він був автором прокламації 1 липня в якій вітав Вермахт, помилково вважаючи, що німці несуть визволення Україні. Але після арешту членів уряду, ліквідації української державності та бачачи жорстокості окупаційної влади, він вже в грудні 1941р. виступає з рішучим осудом німецьких властей. Свідченням цього є лист до Папи Пія ХІІ, висланий восени 1942р. Він виступає також проти польсько-українських сутичок в листі до духовенства і вірних, затитулований ”Не вбивай!”.  В приміщеннях патріаршої бібліотеки та в підвалах собору Св. Юра переховувалися євреї.

    Помер митрополит Андрей Шептицький 1 листопада 1944р. У величавому похороні взяли участь представники всіх релігійних конфесій Галичини, представники радянської влади, тисячі вірних. Греко-католицька церква і український народ втратили свого захисника.  

    Митрополит Шептицький був меценатом української масової культури. Він підтримував діяльність культурно-освітних товариств, зокрема "Просвіти", матеріально субсидував художників, народних майстрів художнього промислу, піклувався церковними та світськими хорами. В 1913р. купив приміщення для національного музею (вул. Драгоманова) і подарував унікальну збірку українського мистецтва ХІ-ХХ ст. По вул. Пирогова на ділянці землі, купленій Митрополитом і за його значною фінансовою участю виникає доброчинна лікарня. Він був фундатором перших українських санаторіїв, водолікарень та таборів для молоді, опікуном "Пласту". Постійно підтримував морально і матеріально сільське господарство, кооперативний рух, середню, при цьому і спеціальну освіту, фінансував Українську Господарську Академію в Подебрадах (Чехословаччина). Такий не повний перелік цивільних діянь Митрополита.

    Митрополит був також прихильником польсько-українського порозуміння, стоячи на засадах права української нації на власну державність, за що зазнавав атак з польського боку. З другої сторони за намагання порозуміння, мав ворогів і в українському таборі.

                                                       Матеріали конференції присвяченої життю та діяльності

                                                                                 митрополита А. Шептицького.       

                                                                                          Львів    1990р. 

                                                        Стемпень С. Митрополит Андрей Шептицький та Польща.