СВУ – Спілка визволення України –
сумнозвісна “справа”, яку слухано в березні-квітні
1930р. в Харківському театрі опери та балету. Правда про цей процес на багато
років була піддана фальсифікації та замовчуванню. Все менше залишалося
очевидців і тих нечисленних підсудних, що знесли жорстоку наругу сталінізму. І
от 1972 року, в час, коли українську інтеліґенцію спіткали нові переслідування,
талановитий кінорежисер і письменник Гелій (Євген) Снєгірьов насмілився
обнародувати свою лірико-публіцистичну розвідку “Набої для розстрілу” – твір
про сумну долю самовідданих людей – вчених, літераторів, котрі стали жертвою
обмови, сфабрикованої репресивними органами влади. Ця лірико-публіцистична “розвідка” є не що інше, як
пристрасна і водночас доскіпливо аналітична розмова з молодою людиною, якій,
коли вона хоче йти до громадянського, духовного, морального одужання, не
оминути розрахунку з минулим, а зокрема, і з тим у цьому минулому, що визначило
трагедію та комплекси української інтеліґенції. Чому Гелій Снєгірьов замість робити
те, що дозвалялося і личило радянському літераторові, взяв на свої плечі вельми
небезпечну і вельми тяжку справу?
Гелій Іванович Снєгірьов (1927
р.н.) був актором, викладачем у середній школі й інституті; працював у редакції
газети “Літературна Україна” та на Київській кіностудії
хронікально-документальних фільмів – режисером, завідувачем сценарного відділу.
До 1972р. він видав декілька збірок оповідань та повістей. Саме в 1972р., коли
почалася нова хвиля репресій і переслідувань, від Снєгірьова вимагали публічно
засудити письменника Віктора Некрасова, з яким він дружив і на захист якого він
виступав. Він відмовився. Але не обмежився цим, а сам став публічно критикувати
окремі антидемократичні акти влади. В середині 70-х років його вже твердо
внесено до чорного списку “дисидентів” і шляхи до “леґальної” літературної
діяльності було перекрито. Саме в цей час хворий і зацькований Снєгірьов працює
над “лірико-публіцистичною розвідкою” “Набої для розстрілу (Ненько моя, ненько...)”.
Поштовх до написання “розвідки” дав письменник Вадим Собко, який
схиляв свого небіжа до співпраці з владою. Він поставив за приклад Гелію його
матір, а свою сестру Наталю Собко, яка буцім то, бувши зразковою комсомолкою,
сигналізувала в ЦК ЛКСМУ про ворожу діяльність своїх друзів, що, мовляв, і
поклало початок розслідуванню “справи” “СВУ”.
Це повідомлення тяжко вразило Гелія Снєгірьова, і він вирішив самостійно з’ясувати
цю обставину. Але далі цей суто особистий стимул був підсилений ширшим і
глибшим: бажанням, потребою розповісти людям, своєму народові, світові про один
із підлих злочинів сталінізму, про одну з тяжких наруг над гідністю української
інтеліґенції, про один із отруйних ударів, завданих українській культурі та
суспільству. Крім віртуозного й дотепного аналізу всіх перипетій “процесу”,
праця Снєгірьова цінна ще й тим, що він зібрав спогади і свідчення тих небагатьох ще живих тоді людей, які мали
пряме або посереднє відношення до “справи” “СВУ”. Свій рукопис письменник
передав на Захід із проханням опублікувати його. Знав, що тяжко за це
поплатиться, але вважав своїм обов’язком розказати світові ту правду, яка викрилася. Лиха
розплата не забарилася. За кожним його кроком стежили і 22 вересня 1977р.
арештували. У слідчому ізоляторі КДБ загострилися тяжкі його недуги. Але у
репресивних органів – жорстокий розрахунок: вирвати у напівживої людини листа,
в якому вона засудила б не лише себе, а й свого кращого друга – Віктора
Некрасова (дуже треба було скомпроментувати Некрасова, за будь-яку ціну). 28
грудня 1977р. в тяжких муках Гелій Снєгірьов помирає, а 1 квітня 1978р. лист за
підписом Снєгірьова з’являється в газеті “Радянська Україна”. Цей лист викликав багато
пересудів, але зразок того, як слід ставитися до листа, показав сам “головний
адресат” – Віктор Некрасов. Він підтвердив свої щирі дружні почуття до Гелія
Снєгірьова і висловив глибоке співчуття до його нелюдських страждань.
Страдницький образ Гелія
Снєгірьова, його свідома жертва залишаться в пам’яті людей. Ім’я його буде серед тих, ким пишатиметься українська
література.
Скорочено. Іван Дзюба. “Сьогодні заново слухається справа “СВУ” ...” передмова до розвідки “Набої для розстрілу"ю
РОЗШУКАЙТЕ ТА ПРОЧИТАЙТЕ розвідку “Набої для розстрілу” !
Немає коментарів:
Дописати коментар