Тут Ви знайдете безліч книг, які не придбаєте в жодному магазині і не знайдете в бібліотеці!
неділю, 10 травня 2015 р.
2 част._(1 лекція з 6) Бойові дії між Вермахтом і Червоною армією на території України в 1941-1942рр
1. 6 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1. 5 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1. 4 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
3 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ...
вівторок, 5 травня 2015 р.
1част.(2 лекція з 6 )_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
понеділок, 4 травня 2015 р.
Про походження української мови.
Теорія
походження східнослов’янських мов Алєксєя Шахматова, за якою всі
східнослов’янські народи – росіяни, українці, білоруси – та їхні мови походять
від “общерусского единства” й відповідно “общерусского праязыка”, стала, як
відомо, основою російської імперської політики, совєтської і нинішньої,
путінської. За Шахматовим, “общерусское
единство”
розпалось у ІХ ст., а його численні наступники продовжили життя цієї спільності
навіть до XIV ст., проте основне не час
її існування, а далеко важливішим у цій теорії є стрижневий постулат про
неперервність цього “единства”.
Іншими словами, поділ на росіян, українців, білорусів – явище пізнє, поверхове
й ніяк не може підірвати споконвічне “общерусское
единство”.
Одним із перших методологічну хибність шахматовської
теорії збагнув професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький , який
у німецькомовній “Граматиці
рутенської (української) мови”,
виданій 1913р. у Відні, наважився заперечити існування “общерусского языка”.
Однак Смаль-Стоцький, по суті, повторив помилку Шахматова: без достатньої та
надійної доказової бази він спробував сконструювати власну концепцію
української мови, щоб у такий спосіб заперечити де-факто недоведену теорію
Шахматова. Як і можна було очікувати, найзавзятішим критиком Смаль-Стоцького
став Алєксєй Шахматов. Критика влаштована Шахматовим, повинна була віднадити
славістів від перегляду теорії “общерусского единства” та продемонструвати
зацікавленим фахівцям, що це не звичайна наукова теорія, а догмат основного
канону імперської Росії.
У
міжвоєнний період провідні українські мовознавці – Всеволод Ганцов, Олена
Курило, Євген Тимченко – нагромадили й опрацювали цінний матеріал із діалектів
та писемних джерел української мови. Доробок репресованих у 1930-ті роки
Ганцова та Курило став важливою передумовою успішного творення наукової
концепції історії української мови. Професорові Юрію Шевельову, харків’янину
родом, який у повоєнний час спершу працював у Лундському університеті (Швеція),
а згодом у Гарвардському та Колумбійському університетах (США), вдалося
ефективно поєднати доробок своїх попередників: українських лінгвістів,
істориків мови, діалектологів зі здобутками західного мовознавства. Чудово
усвідомлюючи наукову вразливість і потужну ідеологічну та державну підтримку
шахматовської концепції, Шевельов усе ж зважився стати на тривалу боротьбу з
нею. У праці “Проблеми формування білоруської мови”(1953) він довів, що
білоруська мова повстала внаслідок взаємодії давніх діалектних зон –
полоцько-рязанської та києво-поліської, а не в результаті розпаду “общерусского
языка”. А це означало, що “общерусского языка” просто не існувало й відповідно
з нього не могла розвинутися й українська мова. У наступній праці “A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic” (1965) Юрій Шевельов розширяє
своє дослідження на весь слов’янський простір, аби довести, що в доісторичні
часи ні східно-, ні західно-, ні південнослов’янські мови (і народи!) не
творили ніяких “спільних етносів”, а їхня мова споконвіку була діалектно
диференційована. В наступному капітальному дослідженні “Історична фонологія
української мови” (1979), Шевельов довів, що після розпаду праслов’янської мови
у VI ст. на теренах східного слов’янства сформувалась не одна мова –
общерусский язык, як твердив Шахматов, а аж п’ять мовно-територіальних
регіонів: новгородсько-тверський, полоцько-смоленський, муромо-рязанський,
києво-поліський та галицько-подільський. Трансформація цих п’ятьох первісних
мовно-територіальних у пізніші три східнослов’янські мови – українську,
білоруську та російську – почалося ще в VI ст. й тривала аж до XI ст., що й
засвідчено найдавнішими писемними пам’ятками української та російської мов. На
базі києво-поліської та галицько-подільської зон сформувалася українська мова,
на основі новгородсько-тверської та муромо-рязанської – російська, а на полоцько-смоленській
та києво-поліській – білоруська. В одному з листів Шевельова до Олекси Ізарського,
він признається: “Я дістав перший примірник своєї “Історичної фонології” мови
нашої нещасної. Це було діло мойого життя, і я його побачив. Тепер можу сказати
– “Нині отпущаєши””. Після виходу цієї фундаментальної праці несподівано згуртувалися здавалось
би, запеклі ідеологічні неприятелі: совєтський еміґрант, а
згодом американський професор Роман Якобсон та совєтський академік Іван
Білодід. Але ні академіки-“патріоти”, ні партфункціонери не змогли вберегти
шахматовський Карфаген (за висловом Шевельова) “общерусского
единства”.
У сучасній славістиці окрім
Юрія Шевельова факт існування “общерусского
единства и языка” заперечує низка не лише українських, а й зарубіжних
мовознавців, зокрема австрійський професор Міхаель
Мозер та російський академік Андрей Залізняк. Так, Залізняк, проаналізував
мову, записану на листах берести в Новгороді ХІ-ХІІІ ст. стверджує про
існування давнього новгородсько-псковського діалекту (у Шевельова
новгородсько-тверський мовно-територіальний регіон), розвиток якого не
вписується в рамки “общерусского
языка”.
Що дуже важливо, Залізняк показує, що навіть у ХІ-ХІІІ ст. новгородці вважали
Руссю не свої землі, а тільки Київщину, Переяславщину та Чернігівщину. Так, в
одній із берестяних грамот ХІІ ст. один новгородець пише іншому: “Я ходил в Русь”, тобто мандрував з Новгорода в Київ чи
Переяслав. (Грушевський пише, що новгородці називали свої землі - “Ґосподин Новгород Великий”.) Ці та інші приклади засвідчують
правильність наукових пошуків Юрія Шевельова.
Скорочено. Л.Белей.
Як руйнували Карфаген “общерусского
единства”,
фундамент “русского
мира”,
“Український
тиждень”,
№ 11, 20. 03. 2015р.
Мітки:
"общерусское единство",
Алексей Шахматов,
В.Ганцов,
Є.Тимченко,
Історія,
Мова,
О.Курило,
С. Смаль-Стоцький,
Шевельов
Підписатися на:
Дописи (Atom)