неділю, 10 травня 2015 р.

1. 6 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


1. 5 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


1. 4 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


3 лекція з 6_УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПЕРЕДОДНІ І В ПЕРШІ РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ...


понеділок, 4 травня 2015 р.

Про походження української мови.


     Теорія походження східнослов’янських мов Алєксєя Шахматова, за якою всі східнослов’янські народи – росіяни, українці, білоруси – та їхні мови походять від “общерусского единства” й відповідно “общерусского праязыка”, стала, як відомо, основою російської імперської політики, совєтської і нинішньої, путінської. За Шахматовим, общерусское единство розпалось у ІХ ст., а його численні наступники продовжили життя цієї спільності навіть до XIV ст., проте  основне не час її існування, а далеко важливішим у цій теорії є стрижневий постулат про неперервність цього “единства”. Іншими словами, поділ на росіян, українців, білорусів – явище пізнє, поверхове й ніяк не може підірвати споконвічне общерусское единство.
     Одним із перших методологічну хибність шахматовської теорії збагнув професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький , який у німецькомовній Граматиці рутенської (української) мови, виданій 1913р. у Відні, наважився заперечити існування общерусского языка. Однак Смаль-Стоцький, по суті, повторив помилку Шахматова: без достатньої та надійної доказової бази він спробував сконструювати власну концепцію української мови, щоб у такий спосіб заперечити де-факто недоведену теорію Шахматова. Як і можна було очікувати, найзавзятішим критиком Смаль-Стоцького став Алєксєй Шахматов. Критика влаштована Шахматовим, повинна була віднадити славістів від перегляду теорії “общерусского единства” та продемонструвати зацікавленим фахівцям, що це не звичайна наукова теорія, а догмат основного канону імперської Росії.
     У міжвоєнний період провідні українські мовознавці – Всеволод Ганцов, Олена Курило, Євген Тимченко – нагромадили й опрацювали цінний матеріал із діалектів та писемних джерел української мови. Доробок репресованих у 1930-ті роки Ганцова та Курило став важливою передумовою успішного творення наукової концепції історії української мови. Професорові Юрію Шевельову, харків’янину родом, який у повоєнний час спершу працював у Лундському університеті (Швеція), а згодом у Гарвардському та Колумбійському університетах (США), вдалося ефективно поєднати доробок своїх попередників: українських лінгвістів, істориків мови, діалектологів зі здобутками західного мовознавства. Чудово усвідомлюючи наукову вразливість і потужну ідеологічну та державну підтримку шахматовської концепції, Шевельов усе ж зважився стати на тривалу боротьбу з нею. У праці “Проблеми формування білоруської мови”(1953) він довів, що білоруська мова повстала внаслідок взаємодії давніх діалектних зон – полоцько-рязанської та києво-поліської, а не в результаті розпаду “общерусского языка”. А це означало, що “общерусского языка” просто не існувало й відповідно з нього не могла розвинутися й українська мова. У наступній праці “A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic” (1965) Юрій Шевельов розширяє своє дослідження на весь слов’янський простір, аби довести, що в доісторичні часи ні східно-, ні західно-, ні південнослов’янські мови (і народи!) не творили ніяких “спільних етносів”, а їхня мова споконвіку була діалектно диференційована. В наступному капітальному дослідженні “Історична фонологія української мови” (1979), Шевельов довів, що після розпаду праслов’янської мови у VI ст. на теренах східного слов’янства сформувалась не одна мова – общерусский язык, як твердив Шахматов, а аж п’ять мовно-територіальних регіонів: новгородсько-тверський, полоцько-смоленський, муромо-рязанський, києво-поліський та галицько-подільський. Трансформація цих п’ятьох первісних мовно-територіальних у пізніші три східнослов’янські мови – українську, білоруську та російську – почалося ще в VI ст. й тривала аж до XI ст., що й засвідчено найдавнішими писемними пам’ятками української та російської мов. На базі києво-поліської та галицько-подільської зон сформувалася українська мова, на основі новгородсько-тверської та муромо-рязанської – російська, а на полоцько-смоленській та києво-поліській – білоруська. В одному з листів Шевельова до Олекси Ізарського, він признається: “Я дістав перший примірник своєї “Історичної фонології” мови нашої нещасної. Це було діло мойого життя, і я його побачив. Тепер можу сказати – Нині отпущаєши””. Після виходу цієї фундаментальної праці несподівано згуртувалися здавалось би, запеклі ідеологічні неприятелі: совєтський еміґрант, а згодом американський професор Роман Якобсон та совєтський академік Іван Білодід. Але ні академіки-патріоти, ні партфункціонери не змогли вберегти шахматовський Карфаген (за висловом Шевельова)  “общерусского единства.
     У сучасній славістиці окрім Юрія Шевельова факт існування общерусского единства и языка заперечує низка не лише українських, а й зарубіжних  мовознавців, зокрема австрійський професор Міхаель Мозер та російський академік Андрей Залізняк. Так, Залізняк, проаналізував мову, записану на листах берести в Новгороді ХІ-ХІІІ ст. стверджує про існування давнього новгородсько-псковського діалекту (у Шевельова новгородсько-тверський мовно-територіальний регіон), розвиток якого не вписується в рамки “общерусского языка”. Що дуже важливо, Залізняк показує, що навіть у ХІ-ХІІІ ст. новгородці вважали Руссю не свої землі, а тільки Київщину, Переяславщину та Чернігівщину. Так, в одній із берестяних грамот ХІІ ст. один новгородець пише іншому:Я ходил в Русь, тобто мандрував з Новгорода в Київ чи Переяслав. (Грушевський пише, що новгородці називали свої землі - Ґосподин Новгород Великий.) Ці та інші приклади засвідчують правильність наукових пошуків Юрія Шевельова.  

                            Скорочено. Л.Белей. Як руйнували Карфаген общерусского единства, фундамент русского мира, Український тиждень, № 11, 20. 03. 2015р.    

вівторок, 14 квітня 2015 р.